Скачать

ВИЩІ ОРГНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Украiни

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

НІКОПОЛЬСЬКИЙ ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ, БІЗНЕСУ ТА ПРАВА

ПОЛТАВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КУРСОВА РОБОТА

З ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

НА ТЕМУ:

ВИЩІ ОРГНИ ДЕРЖАВНОЇ

ВЛАДИ УКРАЇНИ


студента І курсу

групи ЮП-11

Заборовця Костянтина Георгійовича

Науковий керівник: Білим М.І.

Полтава 1999

ПЛАН:

1 Вступ……………………………………………………………………2

2 Прінцип поділу влади…………………………………………………6

3 Органи законодавчої влади……………………………………………9

4 Президент України……………………………………………………18

5 Органи виконавчої влади……………………………………………..22

6 Судові органи………………………………………………………….24

6.1 Конституційний Суд України………………………………………..24

6.2 Верховний Суд України………………………………………………26

6.3 Вищий Арбітражний Суд України…………………………………..30

7 Висновки………………………………………………………………35

8 Література……………………………………………………………..36

ВСТУП

Кожна держава для повноцінного здійснення своїх завдань і реалізації функцій повинна створювати різноманітні державні організації, які у юридичній науці називають механизмом держави.

Механізм держави – це система всіх державних організацій, які здійсьнюють ії завдання і реалізують функції. З цієї точки зору соціальне призначення держави здійснюється ії механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які є різновидом державних організацій. Частина державних організацій (саме органи держави) наділяються владними повноваженнями, за допомогою яких здійснюється управління в суспільсьтві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.

Апарат держави – це система всіх державних органів, що організують здійснення завдань, виконання відповідних ії функцій у межах своєі компетенції. Апарат демократичної правової держави повинен відповідати деяким загальним рисам і принципам, зокрема:

-організація практичного здійснення принципу народовладдя;

-сувереність державної влади;

-неухильне додерження принципу законності;

-орієнтація всієї діяльності на інтереси людини, особистості,

-охорона прав людини і громадянина, реалізація принципу гуманізму;

-забезпечення балансу інтересів різних соціальних прошарків, націй етнічних груп, захист злагоди і консенсусу у суспільстві (принцип соціальної справедливості);

-організація здійснення державної влади згідно з принципом поділу влад, тобто ії діференціювання на законодавчу, виконавчу, судову гілки влади;

-систематичне залучення до виконання державних функцій різноманітних громадських об’єднань, співпрацювання з ними

-забезпечення пріоритету у механізмі реалізації влади методів переконання та виховання.

Державний апарат є системою державних органів, а державний орган є первиною клитинкою державного апарату. Орган держави – це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.1

Наявність владних повноважень означає, що орган держави здатний встановлювати обов’язкові правила поведінки, тобто юридичні норми і індівідуальні акти і домогатись за допомогою встановлених законом засобів їх здійснення. Від кожного державного органу, взято окремо чи спільно з іншими, значною мірою залежить рівень розвитку і ефективність діяльності державного апарату в цілому. Тому держава повинна піклуватись про те, щоб по відношенню до державних органів чітка визначалась сфера іх діяльності і компетенція, були упорядковані їхні взаємовідносини з недержавними органами і організаціями, насамперед, органами місцевого самоврядування, щоб державні органи являли собою відносно самостійні, професійні та відповідальні ланки державного апарату.

Орани держави мають загальні і специфічні ознаки. До загальних ознак можна віднести: всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції; мають державно владні повноваження; діють у встановленому порядку; взаємопов’язані відношеннями субордінації; всі разом створюють одну цілісну систему, що називається апаратом держави.

Спеціфичними рисами, тобто такими, що відокремлюють державни органи від недержавних і організацій, слід вважати:

-формування їх безпосердньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами свїх функцій від імені держави;

-виконання кожним державним органом чітко визначенних, встановленому у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності;

-наявність у кожного державного органу юридично закріпленої організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;

-надання державним органам повноважень державновладного характеру. Наявність державно-владного характеру є найбільш важливою ознакою державного органу, за якою існує можливість досить чіткого розмежування державних органів і державних організацій (підприємств, установ) від недержавних органів і організацій.

В юридичній літературі описані різні принципи класифікації державних органів. Розрізняють, наприклад, такі види органів держави:

а) за місцем усистемі державного апарату: первинні (створюються через вибори усім населенням або його частиною); вторинні (створюються первинними, походять від них і підзвітні їм);

б) за змістом та напрямами державної діяльності: законодавчі органи, главу держави, органи державного управління чи виконавчо-розпорядчі органи, судові органи, контрольно-наглядові органи;

в) за способом утворення: виборні, призначуванні, ті, що можуть успадковуватися;

г) за часом функціонування: постійні, тимчасові;

д) за складом: одноособові, колегіальні,

е) за територією на яку поширюються їх повноваження: загальні або центральні, місцеві або локальні.

Що стосується вищих органів державної влади України то до них відносяться: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий Арбітражний Суд України.1

ПРИНЦИП ПОДІЛУ ВЛАДИ

В раціонально влаштованій державі, якою є правова держава, влада здійснюється за допомогою спеціальних органів. Звідси різні галузі влади: законодавча, виконавчо-розпорядча і судова. Для того, що запобігти зловживанню владою і виникненню авторитарної, абсолютної влади, не зв'язаної правом, ці вітки не повинні з'єднюватися в руках одного органу, тобто повинні бути роздільні. Розподіл влад таким чином є структуроутворюючим і функціональним принципом раціональної організації і контролю. Розмежування направлено на то, щоб утримати державну владу від можливих зловживань. Всі органи і вітки державної влади покликані бути хоронителями Конституції. Конституція повинна стояти над цими владами, а не влади над Конституцією. Розподіл влад виражається в розподілі компетенцій, в заємному контролі, в системі здержок і противаг, збалансованості, тобто рівновага досягається через процеси налагодження і взаємопогодження .

Принцип розподілу влад має два аспекти. По-перше, це розподіл влади між самими органами держави. Hі одному з органів не належить вся державна влада в її повному об'ємі. Забороняється реалізовувати функції, що належать іншому органу. Таким чином в правовій державі відсутня яка-небудь необмежена влада, не зв'язана правом і принципами Конституції. Розподіл влади слугує засобом стримування влади держави в рамках принципів розвинутого суспільства, слугує механізмом захисту прав особи, закріплених в Конституції. Розподіл влад полягає і в тому, щоб ні один з органів не заняв авторитарно-абсолютного положення і не перевернув право і конституцію. Відомо сказане положення про те, що розподіл влад являє собою розподіл роботи в державному механізмі з ціллю раціоналізації і контролю. Розподіл влад - це не застигнутий стан відокремлених структур, а працюючий, діючий механізм, досягаючий єдності на основі складнолго процесу узгодження і спеціальних правових процедур, передбачених в тому числі і на випадок конфлікту і екстремальної ситуації. Загальний принцип єдності і розподілу влад конкретизується в залежності від примінення в різних історичних ситуаціях і положеннях. Єдність досягається через динамічну рівновагу, через певну напругу, співдопомогу і процес улагодження. Але при цьму обов'язкова умова: не повинно бути зосередження влади в руках однієї особи чи органу, інакше стануть не можливі взаємоконтроль, здержки і противаги, і отже, розподіл влад і правова держава. Законодавець пов'язаний принципами права і конституції, правами людини. Крім того він є під контролем народу. Важливе значення має орган конституційного нагляду. З його допомогою забезпечується конституційність усіх законів і підзаконних нормативних актів. В системі здержок і противаг, на випадок необдуманних, поспішних рішень законодавця, виправляючу роль грає глава держави (відкладне вето, в певних випадках назначення дострокових виборів і інші його повноваження). Без цього механізм розподілу влади буде недосконалим.

Зтримування виконавчої влади, надалі, досягається за допомогою її підзвітності і відповідальності перед народним представництвом.1 Мова йде про політичну відповідальність, забезпечувану за допомогою вотуму недовіри. Важливу роль у боротьбі із зловживаннями виконавчої влади грає також інститут імпічменту. Виконавець не повинен підміняти не тільки законодавця, але і суддю. Hіхто не може бути суддею у власній справі. Тому громадянин в правовій державі повинен мати право подати в суд на будь-які дії виконавчої влади (як на окремих посадових осіб, так і на виконавчо-розпорядчий орган в ціло-му). В іншому випадку зловживання виконавця стануть безпокаранами, видкриється шлях до встановлення тиранії.

Суд, система правосуддя - третя необхідна гілка влади в механізмі розподілу влади. Це арбітр, що вирішує спори про право. В правовій деражві праввосуддя чиниться тільки судом. В цьому найважливіша гарантія прав і свобод громадян, правової державності в цілому. Суд не повинен підміняти собою законодавця чи виконавця, інакше він перетвориться в деспота. Але в свою чергу ні законодавець, ні виконавець не повинні собі присвоювати функції суду. Тому найважливішим є забезпечення реальної незалежності суду від різноманітних органів і осіб, котрі б диктували йому свою волю і фактично узурпували судову владу. Оптимальним варіантом є назначення судей пожиттєво або, по крайній мірі, на довгий термін. Судді повинні назначатися вищестоячими органами влади. Суд присяжних є найбільш діяльною формою забезпечення незалежності і об'єктивності правосуддя. Виразом рівності громадян перед законом є підсудність загальному суду, недопустимість розширення юрисдикції спеціальних судів.

Панування права прокламує, щоб суд виступив арбітром в спорі про опрушення права не тільки в правозастосовчому, але й в правотворчому процесі. Суд повинен бути здержуючим фактором проти порушень права і конституції не тільки зі сторони виконавця, але й зі сторони законодавця. Для цього необхідний конституційний суд. Hе підміняючи законодавця і залишаючись в межах судових юрисдикційних задач, конституційний суд забезпечує конституційність закону, інакше кажучи верховенство Конституції в правотворчій діяльності законодавця. Без такої судової перевірки конституційності законів (і тим більше підзаконних нормативних актів) не може утвердитись панування права, правова держава. Існування конституційного суду дозволить не приміняти такий нормативний акт (в тому числі і закон), що суперечить конституції. Є ще один аспект діяльності суду в механізмі здержок і противаг. Виступаючи в ролі арбітру, рішаючи спори, суд звертається до тлумачення права і Конституції. В певних випадках він може використовувати аналогію закону і аналогію права. Тобто, в своїх рішеннях суд може вийти за межі букви закону і звернутися до його духу. В такому випадку він приймає рішення, керуючись духом законів, змістом права, іншими словами, на основі дійсно-історичних аксіом і принципів права. Це дозволяє суду більш оперативно в порівнянні з законодавцем приводити правопорядок у відповідність з потребами життя. В відомих рамках така свобода суду не протиречить правовій державі. Тому що мова в цих випадках йде не про повсякденну діяльність суду, а про екстремальні, виключні ситуації в системі здержок і противаг, розпреділенні і балансуванні влад. Важливо, щоб суд при цьому залишався хоронителем Конституції, захищав право і пргрес, а не пертворювався в зброю зловживань і реакції. Тут необхідний цілий ряд факторів і умов (організаційних, юридичних, культурних і ін.), завдяки яким суд може фактично стояти на сторожі панування права і справедливості, мати високу повагу і авторитет в суспільстві.

Розподіл влад - це не тільки юридичний і організаційний, але й соціально-політичний принцип, що дозволяє з'єднати такі протиречиві аспекти соціального життя, як влада і свобода, закон і право, держава і суспільство. Розподіл влади є необхідною умовою, мірою і маштабом демократизації політичного життя. З цим пов'язаний другий аспект розподілу влади: розпреділення влади між класами і групами, проблема участі різноманітних груп в реалізації влади, степінь представленості з урахуванням різноманітних інтересів і т. д. В правовій державі влада походить від народу, тому тільки народ в своїй конкретно-історичній реальності і повинен мати можливість приймати участь в реалізації політичної влади.1 Державна влада в цілому і різноманітні її гілки не повинні бути монополізовані якою-небудь однією групою, прошарком, класом, оскільки мова йде про правову державу, про панування права. В правовій державі важливо забезпечити представництво інтересів різних прошарків і груп, плюралізм думок і інтересів. Такий плюралізм повинен з допомогою розподілу влади органічно з'єднати демок-ратизацію влади з її компетенцією і професіоналізмом .

Обов'язковою умовою для цього є розподіл влади, тобто розподіл влади через соціально-політичний плюралізм. Монополія влади безнадійно веде до політичної патології в різних її різновидах, таких, як авторитарна тиранія, бюрократична олігархія, охлократія, антигуманна технократія, мафія, що доривається до політики. Запобігти монополізації влади зі сторони кого б там не було можна лише тоді, коли вона стане розділеною, розпреділеною серед різних учасників політичного процесу, політичної системи. А для цього в свою чергу необхідна повноцінно пульсуюча правова держава, що може свій плюралізм адекватно представити в інститутах політичної влади, в системі розподілу влади.

ОРГАНИ ЗАКОНДАВЧОЇ ВЛАДИ

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою. Усього обирається 450 депутатів. З них 225 обирається в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.1 Виборчий процес здійснюється на засадах вільного і рівноправного висування кандидатів у депутати, гласності та відкритості, свободи агітації, рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії, неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Участь громадян України у виборах є добровільною. Вважається, що виборці, які не брали участі у голосуванні на виборах, підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах.

Вибори депутатів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, а також замість депутатів, які вибули.

Здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежить від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. Обмеження виборчих прав, що не передбачені Конституцією України , забороняються. Право голосу на виборах мають громадяни України, яким на день проведення виборів виповнилося вісімнадцять років. Кожний виборець має в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах по одному голосу. Не мають права голосу і права бути обраними громадяни, визнані судом недієздатними. Здійснення виборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають в місцях позбавлення волі, - на час перебування в цих місцях. Депутатом може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг двадцяти одного року і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Військовослужбовці Збройних Сил, Національної гвардії, Прикордонних військ, Управління державної охорони, військ Цивільної оборони, Служби безпеки України, інших утворених

відповідно до законів України військових формувань, крім тих осіб, які проходять строкову військову або альтернативну (невійськову) службу, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, судді і прокурори, а також державні службовці можуть бути зареєстровані кандидатами в депутати, якщо на момент реєстрації вони подадуть до окружної виборчої комісії особисте зобов'язання про припинення виконання службових повноважень на період виборчої кампанії. Усі особи, які обрані депутатами, звільняються з роботи чи служби та із займаних посад.

Проведення виборів депутатів організовують виборчі комісії, які утворюються і діють у порядку, визначеному законами України. Вибори депутатів є рівними. Громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Вибори депутатів є прямими. Депутати обираються безпосередньо виборцями. Голосування на виборах є таємним: контроль за волевиявленням виборців у будь-якій формі не допускається.

Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними як шляхом самовисування, так і через політичні партії, виборчі блоки партій, а також збори громадян і трудові колективи у порядку, визначеному цим Законом.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу: "Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.

Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників". Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата. Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.

Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;

5) смерті.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду. Верховна Рада України працює сесійно. Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України. Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України.

Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України. У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання. У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.

До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції України;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6)затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 Конституції України;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;

20) призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

25) надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

26) призначення третини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономно Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами на звичайної екологічної ситуації;

32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об'єктів права державної власності,

що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності.

Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту. Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх.

Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради України;

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому законом про регламент Верховної Ради України.

Верховна Рада України затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів. Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України. Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань. Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду. Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом.

Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання. Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання. Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців строку повноважень Президента України.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;

2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

13) територіальний устрій України;

14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури;

15) засади місцевого самоврядування;

16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют а території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;

4) порядок використання і захисту державних символів;

5) державні нагороди;

6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

7) державні свята;

8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Зако