Скачать

Впровадження міжпредметних зв’язків при підготовці трактористів-машиністів


ДИПЛОМНА РОБОТА


Впровадження міжпредметних звязків при підготовці трактористів-машиністів


Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи реалізації міжпредметних зв’язків у навчанні фахових технічних дисциплін

1.1. Роль міжпредметних зв’язків у навчальному процесі професійної школи

1.2. Методологічні вимоги до здійснення міжпредметних зв’язків

1.3. Сутність поняття “міжпредметні зв’язки” та їх функції

Розділ 2. Розробка методики впровадження міжпредметних зв’язків при підготовці трактористів - машиністів

2.1. Аналіз програми підготовки трактористів – машиністів щодо посилення міжпредметних зв’язків

2.2. Міжпредметні зв’язки при виконанні різних видів робіт при підготовці трактористів-машиністів

2.3. Міжпредметні зв’язки курсу “Трактори та автомобілі” із забезпечуючими його природничими дисциплінами

2.4. Методика реалізації міжпредметних зв’язків при підготовці трактористів-машиністів

Розділ 3. Перевірка ефективності методики посилення міжпредметних зв’язків та їх впливу на якість підготовки тракториста-машиніста

3.1. Практична реалізація міжпредметних зв'язків при вивченні курсу «Трактори та автомобілі»

3.2. Методика впровадження міжпредметних зв’язків при підготовці трактористів-машиністів

3.3. Перевірка ефективності розробленої методики та обробка її результатів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Додаток А лист-завдання

Додаток Б план-конспект уроку


ВСТУП

Професійно-технічний напрямок освіти є важливою ланкою в системі професійної підготовки кадрів, які вирішують основні завдання аграрного сектору економіки в умовах створення в Україні ринкових відносин. Організація трудової діяльності спеціаліста вимагає сьогодні творчого вирішення складних виробничо-технічних завдань, ініціативно мислячих та освічених робітників. Держава сприяє удосконаленню професійної підготовки робітників. Це відображено в багатьох нормативних актах, що регулюють відносини в галузі професійно-технічної освіти. Так, в Державній національній програмі “Освіта” („Україна XXI століття”) передбачено створення їх виробничої кваліфікації на рівні науково-технічних досягнень. Серед шляхів реформування професійної освіти провідне місце відведено удосконаленню навчально-виховного процесу в закладах професійної освіти на основі впровадження нових педагогічних технологій. В Законі України „Про професійно-технічну освіту” механізм міжпредметних зв’язків є одним із важливих складових навчального плану-документу, що визначає плановий рівень кваліфікації випускника професійно-технічного училища. Тому для вирішення цього комплексу завдань, які ставляться перед професійною школою, значної ваги набувають міжпредметні зв’язки, що реалізуються в циклі фахових дисциплін (2, 20).

Дидактична теорія міжпредметних зв’язків знайшла широке відображення у публікаціях багатьох науковців, в яких визначено види міжпредметних зв’язків, їх функції, місце у сучасній школі, засоби їх реалізації тощо.

Проте важливо не тільки знати науку, але і володіти педагогічною майстерністю її викладання. Добре вже відомо і дані дослідження показують, що школярі, учні ПТУ і студенти педагогічних вищих навчальних закладів і віддають перевагу такому вчителю, а у вузі - педагогу, які дають науку в її розвитку, показують її проблеми, знайомлять з методикою дослідження, залучають тих учнів, що мають устремління до активного пошуку, звуть до творчості (8). Але проблема використання міжпредметних зв’язків фахових дисциплін підготовки тракториста - машиніста у науково-методичній літературі висвітлена ще недостатньо. Тому темою даної роботи обрано: “Впровадження міжпредметних зв’язків при підготовці трактористів-машиністів”.

Основною метою дослідження є пошук ефективних шляхів підвищення фахової підготовки тракториста-машиніста через посилення міжпредметних зв’язків.

Об’єктом дослідження у випускній роботі є процес фахової підготовки тракториста-машиніста в системі професійно-технічної освіти.

Предметом дослідження виступає підвищення ефективності фахової підготовки учнів через посилення міжпредметних зв’язків дисциплін, що забезпечують цю підготовку.

Враховуючи тему, мету, об’єкт, предмет роботи були поставлені наступні задачі роботи:

1. Визначити дидактичні шляхи посилення міжпредметних зв’язків дисциплін навчального плану підготовки тракториста-машиніста.

2. Розробити методику використання міжпредметних зв’язків дисциплін

3. Реалізувати розроблену методику у навчальному процесі підготовки тракториста-машиніста.

4. Розробити відповідні методичні рекомендації, що до організації такого навчання, яке дозволить за рахунок реалізації глибоких міжпредметних зв’язків дисциплін навчального плану підвищити ефективність фахової підготовки трактористів-машиністів.

Для виконання поставлених у роботі завдань були використані наступні методи досліджень: аналіз літературних джерел, спостереження за навчальним процесом, вивчення досвіду роботи викладачів та майстрів виробничого навчання, аналіз та синтез методичних наробок з питання, що вивчається.

Практичне значення роботи полягає у розробці методичних рекомендацій що до організації навчання трактористів-машиністів, яке дозволить підвищити якість їх підготовки за рахунок реалізації глибоких міжпредметних зв’язків дисциплін навчального плану.

Апробація роботи проведена на базі ПТНЗ №6 при проходженні виробничої практики, заслуховувалась на кафедрі професійного навчання та на щорічній студентській конференції.


РОЗДІЛ 1 Теоретичні основи реалізації міжпредметних зв’язків у навчанні фахових технічних дисциплін підготовки трактористів-машиністів

1.1 Роль міжпредметних зв’язків у навчальному процесі професійної школи

В наш час розвиток науки та техніки привело до корінних змін у взаємозв’язку науки та виробництва, наука стає безпосередньою виробничою силою. Знання різних галузей не являються тепер ізольованими, вони стають найбільш дієвими при зв’язку між науками.

Зв’язок між учбовими предметами являється відображенням зв’язку між відповідними науками, кожна з яких в своїй галузі вивчає єдиний об’єктивно існуючий матеріальний світ. В цьому випадку здійснення зв’язків між навчальними предметами відіграє дуже важливу роль в гармонічному розвитку учнів, в створенні в них цілісного, наукового, діалектико-матеріалістичного світогляду (4).

Необхідність міжпредметних зв’язків обговорюється дидактичними принципами навчання. Так принцип міцності засвоєння знань дозволяє стверджувати, що формування вмінь і навичок буде краще відбуватися при умові добре діючих міжпредметних зв’язків.

В процесі реалізації міжпредметних зв’язків в учнів розширяється загальний політехнічний кругозір, розвивається логічне мислення, активізується увага, росте зацікавленість до вивчаємих предметів.

Міжпредметні зв’язки з основами наук дозволяють розкрити природньо-наукові основи знаряддя праці і основних операцій, а також організаційно-економічні принципи і суспільну значущість трудової діяльності; вони поглиблюють вивчаємі теми, конкретизують, роблять більш дієвими знання учнів; формують свідоме творче відношення до технічних знань.

Без міжпредметних зв’язків неможливо вирішити сучасні завдання реформи професійної школи, яка вимагає об’єднання загального і професійного навчання, зміцнення зв’язку навчання з виробничою працею. Міжпредметні зв’язки, як і будь-який принцип навчання, має властивість всезагальності, реалізується в кожному навчальному предметі. Необхідність і доцільність міжпредметних зв’язків підтверджується передовим педагогічним досвідом вчителів і багаточисельними загальнопедагогічними і методичними дослідженнями (12).

Сучасні професійні програми професійно-технічного училища в значній мірі відображають системний науковий підхід до вивчення об’єктів, предметів, процесів і явищ природи, суспільства, виробництва. Але існуючий предметний принцип розподілу знань не дозволяє повністю реалізувати системний підхід у навчанні, не порушуючи (не розмиваючи) границі утворених навчальних предметів. Тому тим більш важливий принцип міжпредметних зв’язків, що дозволяє всесторонньо розкрити багатоаспектні об’єкти навчального пізнання і комплексні проблеми сучасності (17).

Навчання у сучасній професійній школі реалізується як цілісний навчально-виховний процес, що має загальну структуру і функції, які відображають взаємодію викладання і навчання. Міжпредметні зв’язки сприяють реалізації всіх функцій навчання: освітньої, розвиваючої і виховної. Ці функції здійснюються у взаємозв’язку і взаємно доповнюють один одного. Єдність функцій є результат цілеспрямованого процесу навчання як навчально-виховної системи.

Міжпредметні зв’язки як самостійний принцип визначають цільову спрямованість всіх компонентів процесу навчання (його завдання, змісту, форм, методів, засобів, результатів) на вирішення завдань формування системи знань про природу, суспільство і працю, світогляд спеціаліста.

Таким чином міжпредметні зв’язки в погодженій колективній, груповій чи індивідуальній роботі педагогів стають принципом конструювання дидактичної системи. Така система може мати локальний характер, обмежуючись межами однієї навчальної теми, охоплювати декілька навчальних тем, пов’язаних загальними для ряду предметів провідними ідеями, об’єднувати групу навчальних курсів, що вирішують комплексну міжпредметну проблему.

Збагачення навчальної і трудової діяльності учнів на основі міжпредметних зв’язків відбувається особливо інтенсивно, коли вчителі здійснюють різноманітні види цих зв’язків в комплексі (36).

1.2 Методологічні вимоги до здійснення міжпредметних зв’язків

Підґрунтям міжпредметних зв'язків є взаємозв'язок загального, політехнічного і професійного утворення. Ця єдність досягається шляхом посилення міжпредметних зв'язків у предметах природно-математичного циклу, формування політехнічних знань на базі загальнонаукових, зв'язку навчання з продуктивною працею. Виникає тенденція створення інтегрованих курсів - "Основи техніки", "Основи виробництва". Іншим ведучим напрямком здійснення міжпредметних зв'язків є філософський синтез знань. Питання впливу міжпредметних зв'язків на світогляд особистості досліджується педагогами Румунії, Угорщини, Польщі, Болгарії, Чехії. Польські вчені ставлять, наприклад, питання про розрив між традиційним викладом основ науки і сучасних темпів її розвитку. Він виступає за міждисциплінарний характер навчання, підкреслюючи роль філософії й історії науки у вищій інтеграції програм. В. Шевчук (ПНР) розглядає світогляд як результат планової інтеграції знань. На його думку, надія на те, що інтеграція відбудеться в розумі учня сама по собі, є помилкової з дидактичної і з виховної точок зору. Тому при вивченні кожного предмета нові складові частини знань повинні знаходити місце в більш складних ієрархічно побудованих системах. Підкреслюється значення зв'язків між предметами в досягненні цілей загальної освіти і розглядаються, як один з актуальних принципів конструювання дидактичної системи і як умова ефективного здійснення навчання і виховання в сучасній школі. Таким чином, у педагогіці помітні тенденції різнобічного вивчення ролі міжпредметних зв'язків у навчанні, що підтверджує комплексність даної проблеми (70).

Аналіз розвитку ідеї міжпредметних зв'язків у педагогіці нашої країни й інших країн дозволяє виділити обумовлені методологією вихідні вимоги до їх здійснення:

1) міжпредметні зв'язки повинні бути спрямовані на досягнення всебічного розвитку особистості учня в умовах стійкої системи предметного навчання і сприяти посиленню взаємозв'язку утворення, розвитку і виховання;

2) між предметні зв'язки необхідно включати в навчання у всіх типах шкіл і на всіх ступінях навчання, підкоряючи їх принципам науковості, систематичності навчання і його зв'язку з працею;

3) необхідна координація навчальних програм на основі інтеграції, комплексування предметних знань відповідно до ведучого загальнонауковими ідеями (21, 24, 34).

Пошук форм і методів інтеграції навчальних предметів у прагматичних цілях - один з ведучих напрямків досліджень дидактів. У "Міжнародному центрі педагогічних досліджень" у м. Севру (Франція) створена спеціальна дослідницька група по розвитку міждисциплінарних зв'язків. Рішення питання нею зводиться, як правило, до побудови інтегрованих курсів ("Соціально-економічні науки", "Гуманітарні науки"), що включають "надійні" знання, потрібні учню, щоб усвідомлено здійснювати свої права й обов'язки людини і громадянина. Курс природно-математичних наук містить розроблені групою викладачів (фізики, біології, математики) ряд комплексних тим - "Електрозварювання", "Метали", "Фотоапарат" і ін. Інститут педагогіки природознавства (ФРН) розробляє інтегрований курс, побудований з окремих міждисциплінарних "блоків": ("Рух організмів і машин", "Плавлення в природі і техніку" і т.п. ), послідовність яких визначається вчителем. У зв'язку з випадковим набором комплексних тим і добором навчального матеріалу самим вчителем інтеграція нерідко здійснюється без спадкоємних зв'язків з раніше вивченими предметами, ґрунтується на другорядних поняттях, навчальний матеріал групується навколо прикладних проблем, що зважуються шляхом дослідження. При цьому, як правило, ігноруються філософські і світоглядні питання. Інтеграція знань з позицій прагматизму приводить до зниження науковості і систематичності навчання (46, 47).

Прагматичному підходу протистоїть когнітивний напрямок, що висуває в навчанні задачу розвитку інтелектуальних сил дитини. Цей напрямок виражений у теорії Дж. Брунера, що виступає проти методу "центральної теми" і "методу проектів" в об'єднанні різнопредметних знань. Він захищає ідею спіралевидних програми. У ній утвориться ієрархія понять одного і суміжних предметів на основі "ведучих структур", навколо яких необхідно сконцентрувати навчальний матеріал і які можуть замінити засвоєння основ наук у всім їхньому різноманітті. Таке навчання веде до однобічному інтелектуалізму і відповідає неопозитивіській концепції "наукової школи", для якої характерне віддалення теорії від практики, школи від життя (3).

Міжпредметні зв'язки дозволяють будувати пізнавальну діяльність учнів на основі загальнонаукових ідей і методів. Вони формують загальні здібності учитися і розкривають загальні принципи побудови науки (Е.Н.Кабанова-Меллер). Міжпредметні зв'язки служать джерелом конструювання змісту утворення по окремих навчальних предметах (Б.П.Єсипов). Загальні структурні елементи навчальних предметів створюють об'єктивні основи комплексного здійснення міжпредметних зв'язків у навчанні:

1) наукові об'єкти вивчення, факти;

2) поняття, закони, теорії;

3) світоглядні ідеї;

4) історичні проблеми і шляхи науки;

5) методологічні основи і методи науки;

6) узагальнені способи пізнання;

7) специфічні уміння і навички;

8) мова науки;

9) виховні аспекти знань (47, 54).

До цим виділеним раніше елементам навчального предмета необхідно додати політехнічні і прикладні знання, що значно посилені в нових програмах і підручниках.

Сучасна дидактика виходить із принципу цілісного відображення науки в змісті навчання: як системи знань, як діяльності, у єдності теорії і методу, і як системи її відносин з іншими формами суспільної свідомості і практики. Наука – це і результат пізнання, і діяльність по придбанню нових знань, навчальний предмет – це єдність знань, методів і відносин, що формуються в учнів у процесі вивчення визначеної науки, галузі людської діяльності. Розгляд навчального предмета на абстрактному рівні у виді узагальненої моделі знань, як би "вийнятим", ізольованим від діяльності і процесу навчання, дозволяє вичленувати в ньому склад знань: про об'єкт, способи діяльності, про цінності. Підставою даних видів знань служать наступні функції інформації (її види) у процесі сприйняття людиною:

1) епістемична, що розкриває сутність об'єкта, наукові знання про нього з метою показати суб'єкту, що є даний об'єкт;

2) інструментальна, що показує, які установлені знання про об'єкт, способи пізнання;

3) мотиваційоно-оціночна, що розкриває ціннісну сутність знань про об'єкт із позицій суспільства, світогляду вченого, потреб людини, у результаті чого суб'єкт довідається, навіщо необхідно вивчати даний об'єкт. Кожен елемент інформаційної структури навчального предмета, як показують дослідження проблеми, може бути об'єктивною основою міжпредметних зв'язків у змісті навчання. У свою чергу, відбиваючи міжнаукові ідеї, вони є і джерелом побудови змістовної структури навчального матеріалу, вносячи в нього "міжнаукові компоненти" (55, 56).

Отже, між предметні зв'язки – це особливо значимий у сучасних умовах наукової інтеграції фактор формування змісту і структури, навчального предмета, а сама структура навчального предмета служить одним з об'єктивних джерел різноманіття їхніх видів і функцій.

У традиційному розподілі наук на гуманітарні, природні, технічні відбиті об'єктно-предметні відносини між ними. Такий поділ закріплений у циклах навчальних предметів, що згруповані по спільності об'єктів вивчення – суспільство, природа, праця. При цьому виникають внутріциклові і міжциклові зв'язки, що систематизують знання й уміння учнів навколо загальних об'єктів пізнання.

Об'єктно-предметна лінія міжпредметних зв'язків у предметній системі навчання предметів пізнання. Представлення про синтетичний, учбово-пізнавальний характер діяльності учня виникло в процесі переходу дослідників від вивчення зовнішньої, існуючої незалежно від учня як суб'єкта діяльності, сторони навчання (його змісту, методів, форм організації) до вивчення внутрішніх, змістовно-операційних і мотиваційних процесів. При цьому дослідники виходять з положення Л.С.Виготського про те, що психічні новотвори складаються в якісних змінах і в особистості й у діяльності дитини. У рішенні питання про морфологічну структуру навчальної діяльності як дидактичній основі міжпредметних зв'язків важливо спиратися на положення про єдність свідомості і діяльності і відповідності способів дій змісту знань учнів. Багатство змісту навчального предмета, його складна структура обумовлюють і багатогранність навчальної діяльності. Базисні компоненти навчальної діяльності, як показує аналіз, визначаються пізнавальним, практичним і ціннісно-орієнтаційним її характером, зв'язаним із засвоєнням відповідних видів знань, представлених в інформаційній структурі навчального предмета (71).

Пізнавальна діяльність націлена на перетворення образів (понять, теорій, законів) об'єктів реального світу, що раніше склалися у свідомості учня, що досягається в процесі засвоєння нових знань і способів їхнього одержання. Оперування знаннями при цьому відбувається у внутрішньому плані, і пізнавальна діяльність учня носить теоретичний характер. Міжпредметні зв'язки по лінії пізнавальної діяльності укладені в рішенні на уроках по різних навчальних предметах однотипних пізнавальних задач, націлених на засвоєння аналогічних по своїй структурі знань (теорій, законів, понять і ін.). Пізнавальні уміння, що здобуваються учнями, під впливом міжпредметних зв'язків стають узагальненими, загальнопредметними і міжпредметними.

Практична діяльність учнів – це вивчення і перетворення реальних об'єктів шляхом застосування наукових знань з метою одержання нових фактів, емпіричних чи висновків упредметнених продуктів діяльності. Практична діяльність учнів реалізується в конкретних формах: трудова, фізична, конструктивно-технічна, розрахунково-вимірювальна, обчислювальна, експериментальна, образотворча, мовна. Здійснюючи практичну діяльність, учні засвоюють правила дій, алгоритми операцій і відповідні уміння і навички. "Ціннісно-орієнтаційна" – це оцінна діяльність учнів. Вона відбувається в процесі засвоєння ціннісних аспектів знань, світоглядних ідей, зв'язків між наукою й ідеологією, що служать орієнтирами в навчальній діяльності учнів при навчанні всім навчальним предметам. Навчальна діяльність також має специфічні прийоми навчальної роботи, формує уміння самостійної роботи з книгою, необхідні для самоосвіти, а також створює джерела міжпредметних зв'язків по лінії загальнонавчальних умінь – організаційно-пізнавальних, бібліографічних і інших (63, 67).

У процесі навчальної діяльності учні можуть робити пізнавальні, практичні, дії, що відповідають ціннісній орієнтації приватних цілей засвоєння системи предметних знань. "Зсув мотиву на мету" И.С.Кон розглядав як основний механізм виникнення нового виду діяльності суб'єкта. Виникнення у відповідних мотивів, що учаться, потреб обумовлює їхнє включення в пізнавальну, практичну, “ціннісно-орієнтаційну " діяльність. Реалізація міжпредметних зв'язків ставить задачу вивчення діяльності учнів по засвоєнню цих зв'язків. Виникає новий компонент навчальної діяльності - "міжпредметний" (див. додаток Б) (35). Міжпредметні зв'язки по видах діяльності учнів висвітлені в ряді досліджень. Їх аналіз дозволяє укласти, що в основі виділення видів діяльності як основ міжпредметних зв'язків лежать загальні для споріднених наук методи (спостереження, експеримент) і специфічні для окремих предметних областей способи дій, що під впливом переносу на суміжні дисципліни трансформуються в узагальнені уміння учнів. Наприклад, розпізнавати хімічні речовини по їхній будівлі і властивостям – у хімії; класифікувати рослини і тварин по систематичних групах – у біології; розрізняти типи і види механізмів і машин – у техніку і т.п. Приведені приклади предметних умінь включають загальні дії, обумовлені пізнавальною метою – розпізнати, розрізнити, диференціювати. Ці загальні дії створюють базу для міжпредметного переносу і генералізації умінь у загальнопредметні. У суміжних предметах, що вивчають загальні об'єкти, формуються "групові" уміння, що спираються на загальні методи пізнання явищ громадського життя, мистецтва, техніки, природи, мови. Морфологічний поділ умінь відповідно до змісту знань і відповідними їм видами діяльності (пізнавальні, практичні, оцінні, навчальні) перетинається з їхнім функціональним поділом на репродуктивні, пошукові, творчі і міжпредметні, що відбивають різний рівень сформованості вмінь учнів у процесі учбово-пізнавальної діяльності (84).

Дослідження в області формування вмінь учнів на основі міжпредметних зв'язків знайшли взаємодію загальних, особливих і одиничних компонентів дій в умінні різного рівня узагальненості. Міжпредметність умінь (і знань) – це їхня функціональна якість, що здобувається в процесі переносу й узагальнення способів дій з різних навчальних предметів. Міжпредметність як якість знань і умінь відбиває їхній генезис, походження в процесі наукової інтеграції, породження нових знань і методів на стику різних наук. Міжпредметні уміння – це здатність учня встановлювати і засвоювати зв'язку в процесі переносу й узагальнення знань і умінь із суміжних предметів. Таким чином, навчальний предмет і навчальна діяльність є дидактичними основами визначення міжпредметних зв'язків саме тому, що вони як системні об'єкти процесу навчання являють собою єдність загального й особливого. Спільність структурних компонентів навчальних предметів і навчальної діяльності служить джерелом межпредметных зв'язків у процесі навчання. Порівняння основних видів знань у структурі навчального предмета й у структурі навчальної діяльності учнів виявляє їхню визначену аналогію. Тому міжпредметні зв'язки в навчанні можуть здійснюватися в наступних основних напрямках:

1) формування необхідних для становлення світогляду учня систем понять з опорою на наукові факти, теорії, закони, ідеї, загальні для суміжних наукових областей;

2) формування загальних для суміжних предметів умінь, і в першу чергу елементарних, на яких базуються більш складні методи засвоєння ідейних зв'язків між предметами (користатися загальними системами одиниць і математичних дій на уроках математики, фізики, хімії; підбирати фізичні приклади математичних залежностей і т.п. );

3) формування на базі узагальнених знань і умінь вірного оцінного відношення до предметних знань, у чому особливе значення мають міжциклові зв'язки і світоглядні навчальні проблеми;

4) формування політехнічних знань і трудових умінь, що вимагають комплексного застосування знань основ наук на практиці (78).

1.3 Сутність поняття “міжпредметні зв’язки” та їх функції

Освітні функції міжпредметних зв'язків. Удосконалювання змісту утворення в школі спирається на комплексне використання в навчанні міжпредметних зв'язків. Це є одним із критеріїв добору і координації навчального матеріалу в програмах суміжних предметів. Взаємне узгодження й інтеграція видів знань і умінь, що відбиті в нових програмах, стало можливим завдяки численним дослідженням конкретних взаємозв'язків між предметами усередині циклів. Відповідний аналіз по предметах природничонаукового циклу проведений у багатьох дослідженнях: фізика-хімія; фізика-біологія; біологія-хімія; фізика-математика; хімія-математика. Вивчаються складні взаємозв'язки груп предметів, що формують природничонаукову і політехнічну систему знань. Виявляються загальні наукові основи сучасного виробництва, відображення яких повинне знайти місце в загальній системі міжпредметних зв'язків. У центрі уваги більшості дослідників коштує аналіз розвитку загальних природничонаукових понять, законів, теорій. Різний ступінь узагальненості наукових понять (спеціальні, фізико-хімічні, фізико-математичні, біохімічні, фізико-хіміко-біологічні, політехнічні, власне методологічні) втілюється в різних рівнях зв'язків: внутрішньокурсові, внутрішньо предметні, внутрішньоциклові, межциклові. Освітні функції міжпредметних зв'язків природничонаукових і гуманітарних предметів націлені на формування цілісної системи знань учня про природу і суспільство, єдиної наукової картини світу (18, 24).

Виховні функції міжпредметних зв'язків. Аналіз досліджень показав, що підвищення освітнього рівня навчання за допомогою міжпредметних зв'язків підсилює його функції, що виховують. Очевидно, що інтегрування і координація змісту навчальних предметів закладають міцний фундамент наукового світорозуміння. Широкі філософські узагальнення - матеріальна єдність і пізнаванність світу, закони розвитку і взаємозв'язок явищ природи і суспільства - ґрунтуються на фундаментальних законах природознавства й суспільствознавство. Тому формування діалектико-матеріалістичного світогляду базується на здійсненні особливо важливих зв'язків між циклами предметів (17). Розвиток методологічних понять (закон, явище, процес, гіпотеза, модель), що створюють системність знанні учня, можливо лише на основі широких міжпредметних зв'язків.

Міжпредметні зв'язки розглядаються як один зі шляхів розвиваючого навчання, що веде до формування якісно нових утворень у навчальній діяльності школярів – міжпредметних понять і міжпредметних умінь.

Розвиваючі функції міжпредметних зв'язків впливають на розвиток самостійності, пізнавальної активності й інтересів учнів. Аналіз розвиваючих функцій зв'язаний з вивченням діяльності. Серед загальних (міжпредметних) видів діяльності розглядаються мовна, вимірювально-розрахункова, творча й ін. Цей напрямок одержав розвиток у дослідженнях, предметом яких виступили узагальнені уміння, що характеризують визначені види діяльності, загальні для ряду предметів. Виявлено продуктивну роль узагальненої орієнтованої основи дій при формуванні такого виду діяльності, як рішення просторово-проекційних задач, загальних для уроків геометрії, креслення, географії. Розкрито можливості формування комплексу умінь творчої діяльності при здійсненні міжпредметних зв'язків. Для багатьох досліджень по проблемі міжпредметних зв'язків виявляється типовим застосування пошукових методів навчання, проблемно-пізнавальних задач, елементів дослідження. Це природно, оскільки такі методи забезпечують необхідні для формування системи знань і пізнавальних умінь психолого-педагогічні умови - їхній перенос і узагальнення в навчальній діяльності учня, розвиток його розумової активності (34).

Дослідження виходять зі спільності понять (складу знань), видів діяльності й умінь (мовних, розумових, образотворчих і ін.) у різних навчальних предметах. Це створює об'єктивну основу для здійснення різнобічних міжпредметних зв'язків у єдності їхніх освітніх, розвиваючих і функцій, що виховують.

Усвідомлення вчителями й учнями значимості міжпредметних зв'язків. Студент педагогічного вузу повинний підготуватися до реалізації в школі міжпредметних зв'язків у всіх їхніх багатопланових функціях, знати їхній зміст і шляхи досягнення.

Зв’язок міжпредметних зв'язків з принципами навчання:

1) міжпредметні зв'язки як один зі способів здійснення кожного з принципів навчання;

2) міжпредметні зв'язки як самостійний принцип побудови дидактичних систем локального характеру в предметній системі навчання (26, 29).

Міжпредметні зв'язки - це складний компонент, що вимагає дотримання принципів науковості, систематичності, свідомості. Використання міжпредметних зв'язків забезпечує, наприклад, найбільш повну реалізацію принципу науковості в предметній системі навчання по наступним аспектах: 1) створення представлень про цілісні одиниці наукового знання (про системи понять і закони в середніх класах і про теорії і комплексні проблеми - у старших);

2) розкриття сучасних тенденцій розвитку науки, що виникають під впливом процесів інтеграції (соціалізації, гуманізації, теоретизации, математизації й ін.);

2) формування в учнів представлення про науку як системі знань і як системі методів;

3) більш повне розкриття історії науки і її практичного застосування;

5) більш яскраве висвітлення соціальної цінності гуманітарних і природничонаукових знань (38).

Міжпредметні зв'язки підсилюють взаємодія всіх дидактичних принципів у реальному процесі навчання. Функціонуючи як самостійний принцип, вони можуть визначати цільову спрямованість всіх інших принципів, підкоряючи їх рішенню головної задачі - формуванню наукового світогляду, цілісної системи знань про природу і суспільство. І тоді наочність, систематичність, індивідуальний підхід, колективність, зв'язок із практикою, активізація навчання стають засобами реалізації міжпредметних зв'язків у побудованій на їх основі дидактичній системі.

Саме в ролі самостійного принципу ідея міжпредметних зв'язків виконує свою організуючу роль: впливає на побудову програм, структуру навчального матеріалу, підручників, на добір методів і форм навчання. У задачах навчання необхідно відбивати застосування, розвиток, закріплення й узагальнення знань і умінь, отриманих учнями при вивченні інших предметів. У змісті навчального матеріалу важливо виділити питання, вивчення яких вимагає опори на раніше засвоєні (з інших предметів) знання, а також питання, що одержать розвиток у наступному навчанні новим дисциплінам. Необхідно в кожній навчальній темі відокремити спеціальні для предмета і більш широкі, загальні для ряду предметів, поняття, розвиток яких здійснюється за допомогою міжпредметних зв'язків. Велике виховне значення має визначення світоглядних висновків, що можуть бути зроблені на основі міжпредметних в'язків. У методи навчання міжпредметні зв'язки вносять постійний елемент застосування знань, отриманих в інших курсах. Це активізує мислення учнів, спонукує їх до аналізу, синтезу й узагальненню знань, що відносяться до різних наук. Принцип міжпредметних зв'язків націлює на формулювання проблеми, питань, завдань для учнів, що орієнтують на застосування і синтез знань і умінь з різних предметів. Систематичне використання міжпредметних зв'язків створює можливості широко користатися дидактичними матеріалами і засобами наочності (підручниками, таблицями, приладами, картами, діафільмами, кінофільмами), що відносяться до одного навчального предмета, при вивченні інших дисциплін. В організації навчання виникає потреба в комплексних формах - узагальнюючих уроках, семінарах, екскурсіях, конференціях, що мають міжпредметний зміст. Такі форми зв'язані з колективним рішенням міжпредметних навчальних проблем у сполученні з індивідуальними завданнями, що відповідають пізнавальним інтересам учнів. Міжпредметні зв'язки вимагають координації діяльності вчителів, вивчення навчальних програм по родинних предметах, взаїмовідвідування уроків.

Таким чином, міжпредметні зв'язки усебічно впливають на процес навчання - від постановки задач до його організації і результатів. Їм властиві методологічні, формуючі (освітні, розвиваючі, що виховують) і конструктивні (системоутворюючі) функції в предметній системі навчання. Поліфункціональність міжпредметних зв'язків визначає неоднозначність їхнього понятійного трактування. Найбільш повна реалізація можливостей міжпредметних зв'язків, прояв усіх їхніх функцій у єдності досягаються, коли міжпредметні зв'язки функціонують у процесі навчання як самостійний принцип побудови локальних дидактичних систем (46, 47).

Виділено і лексичний аспект міжпредметних зв'язків (А.А.Дейкина), що здобуває усе велику значимість у міру розвитку самих взаємозв'язків навчальних предметів, оскільки під впливом інтеграції наук невпинно росте запас нових слів, термінів, їхніх нових значеннєвих значень.

Таким чином, вибудовуючи модель класифікації міжпредметних зв'язків, необхідно спиратися на три системних підстави: інформаційна структура навчального предмета, морфологічна структура навчальної діяльності, організаційно-методичні елементи процесу навчання. Розгляд міжпредметних зв'язків з позицій цілісності процесу навчання показує, що вони функціонують на рівні трьох взаємозалежних типів: 1) змістовно-інформаційних, 2) операційно-діяльнісних, 3) організаційно-методичних (56).


РОЗДІЛ 2Розробка методики впровадження міжпредметних зв’язків при підготовці трактористів-машиністів

2.1 Аналіз програми підготовки трактористів-машиністів щодо посилення міжпредметних зв’язків

Мета навчання учнів в середніх професійно-технічних училищах передбачає вирішення таких основних завдань :

- підготовка свідомих, високоосвічених кваліфікованих робітників, що досконально володіють професійною майстерністю, глибокими і міцними знаннями наукових основ виробництва, сучасним техніко-економічним мисленням, комп’ютерною грамотністю, здібних як до фізичної, так і до розумової праці, до активної діяльності в сільському господарстві, здібних успішно засвоювати нову техніку та технологію та застосовувати її на практиці;

- виховання активних громадян, господарів своєї землі, творчим ставленням до праці, високими моральними якостями, дисциплінованістю і організованістю, культурою (8).

Важливе значення в навчально-виховному процесі в сьогоднішніх умовах набуває людський (психологічний) фактор, високий рівень свідомості учнів щодо засвоєння фахових знань. Тому в процесі викладання спеціальних предметів і виробничого навчання викладачі і майстри виробничого навчання повинні розвивати в учнів технічне і економічне мислення, формувати навики продуктивної праці, планування та самоконтролю.

Викладення навчального матеріалу необхідно будувати на основі знань загальноосвітніх предметів: природничо-математичного циклу – при розкритті учням наукових основ сільськогосподарської техніки і технології: із суспільно-політичних предметів – при поясненні учням конкретних проявів економічних, суспільних, виробничих відносин на виробництві, в бригаді, цеху тощо.

Основним документом щодо організації навчально-виховного процесу в середніх професійно-технічних училищах є навчальний план. У збірнику навчал