Скачать

Культурологічний підхід як основа модернізації змісту астрономічної освіти у загальноосвітніх навчальних закладах

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ

1.1 Сутність культурного підходу до навчання

1.2 Сучасний стан астрономічної освіти з точки зору культурологічного підходу

1.3 Застосування культурологічного підходу у фізичної освіті

РОЗДІЛ 2. КУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД ЯК ОСНОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ ЗМІСТУ АСТРОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ

2.1 Вплив астрономії на сучасною культуру

2.2 Астрономічна культура – невід’ємна складова сучасної людини

2.3 Модернізація змісту астрономічної освіти на основі культурологічного підходу

РОЗДІЛ 3. ЗАСТОСУВАННЯ КУЛЬТОРОЛОГІЧНОГО ПІДХІДУ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ АСТРОНОМІЇ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

3.1 Дослідження стану сучасної астрономічної освіти у загальноосвітніх закладах з точки зору культурологічного підходу

3.2 Застосування культурологічного підходу під час вивчення астрономії в академічному ліцеї

3.3 Особливості застосування культурологічного підходу при вивченню астрономії у школі №30

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТОВУВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

Актуальність дослідження. Специфіка сучасної соціокультурної ситуації потребує застосування культурологічного підходу до обґрунтування теоретико-методологічних основ астрономічної освіти в загальноосвітніх учбових закладах. Проблема формування стійкого інтересу у учнів до астрономії є одній з актуальних проблем сучасної системи додаткової освіти дітей.

Культурологічний підхід до проблем загальноосвітніх учбових закладах дозволяє подолати суперечність між духовним і матеріальним, що існує у сфері освіти. Інструментально-нормативна модель навчання сьогодні повинна бути замінена культурно творчою моделлю, яка спирається на визнання принципової незавершеності культурно-освітнього шляху людини, індивідуалізації освітньої траєкторії (6, c.81).

З огляду на актуальність проблеми і була вибрана тема дипломної роботи «Культурологічний підхід як основа модернізації змісту астрономічної освіти у загальноосвітніх навчальних закладах».

В даний час у всіх країнах відбувається розширення культурного простору освіти. Сучасна школа відходить від репродуктивної моделі освіти, що працює на відтворення і стабільність наявних суспільних відносин, до продуктивної, по своїй суті, гуманістичній, культуроориентированої школі, метою якої є виховання людини, здібної до культурного творення, до творчого діалогу з природою, соціумом.

Це зв'язано з використанням культурологічного підходу до формування змісту, з появою нових методик професійної освіти, які полягають в забезпеченні суб'єктивної позиції майбутнього педагога. До умов оновлення педагогічної освіти відносять безперервність загальнокультурної і професійно-освітньої підготовки, якісне оновлення змісту на основі принципів культуро-сообразності, гуманізації, професіоналізації (7, c.54). Суть культурологічного підходу в освіті також обумовлена процесами гуманізації і гуманітаризації. Вона полягає у вихованні людини культури і моральності, направленої на збереження і відтворення світових і вітчизняних культурних цінностей. Культурологічна діяльність вчителя не є якою-небудь наочною діяльністю, а виступає як деяка метадіяльность, як своєрідний внутрішній план будь-якої іншої діяльності.

Таким чином, існує актуальна потреба синтезу двох магістральних напрямів сучасної освіти: інформатизації і гуманітаризації з метою створення ефективніших методик і умов навчання, які б сприяли вихованню розлитої, активної, гуманної особи, пристосованої до життя на сучасному світі, що швидко змінюється, не декларативна, а по суті.

Реалізувати це завдання, на наш погляд, можна тільки подолавши схематизм технократичного підходу, лежачого основі більшості концепцій комп'ютеризації і виробивши культурологічний підхід, який, ґрунтуючись на конструктивній концепції культури, допоміг би подолати суперечності знеособленого представлення людини як «комп'ютерної метафори» і повернути що навчається його сутнісні людські характеристики як вільною, самоопределаюшейся особі, що знаходиться в безперервному діалозі з самим собою, іншими особами і творами культури, що утілюють в собі всю попередню і справжню культуру (6, c.121).

Аналіз педагогічної літератури по нових інформаційних технологіях, психологічним і технічним аспектам проблеми навчання людини за допомогою комп'ютера дозволили висунути наступну гіпотезу: підвищення ефективності процесу освіти на різних рівнях - від початкової до вищої шкіл, в нових умовах екранної культури лежить на перетині двох зустрічних напрямів: розвитку інформаційно-комп'ютерних технологій і розробки гуманістичних концепцій використання їх людиною.

Необхідність введення астрономії в освітній стандарт, визначається не тільки світоглядною роллю астрономії, але і внутрішньою привабливістю її.

З цієї причини актуальна сама проблема формування і розвитку пізнавального інтересу що вчаться до астрономії і природних наук.

Зміст освіти є віддзеркалення культури певної епохи. В той же час, існуюча система вищої освіти багато в чому побудована на культурних домінантах минулого - раціональному погляді на світ, інтелектуалізмі, утилітарності. Цивілізаційна однобічність виразно виявляється в змісті освіти, в якій знання про цілісний світ людини і досвід цілісної діяльності відсунуті на другий план в порівнянні з науковою монокультурою (4, c.54).

Пошуки моделей освіти, адекватних сучасному типу культури і що відповідають новому етапу розвитку цивілізації, складають одну з актуальних проблем сучасної педагогіки. При цьому на перший план висуваються завдання розробки теоретичних основ цілісного учбово-виховного процесу стосовно таких категорій, як зміст, методи і організація навчання.

Вирішення вказаних завдань викликає необхідність звернення освіти до своїх фундаментальних витоків - розгляди його як частини культури, культуросообразної системи, культуротворчого процесу. Найважливішим завданням розвитку сучасної освіти є подолання роз'єднаності двох компонентів культури - природничонауковою і гуманітарною шляхом їх інтеграції і взаємозбагачення на основі додання змісту вищого утворення культурологічної спрямованості.

Мета дослідження розробка концепції культурного інформаційно-освітнього середовища в умовах екранної культури; вироблення методичних рекомендацій, направлених на створення умов, спонукаючих що навчається в цьому середовищі до розвитку індивідуального, творчого діалогового гуманітарного мислення, що дозволяє людині знайти відчуття власної цілісності і можливість ефективного взаємодіях з швидко змінним світом.

Об'єкт дослідження діяльність ліцею по створенню, освоєнню і впровадженню в учбово-виховний процес застосування культурологічного підходу під час вивчення астрономії програми учбового курсу «Всесвіт. Культура. Людина», а також методика проведення уроку, для кращого засвоєння культурологічного підходу при вивчені теми «Час та календар» в школі № 30.

Предмет дослідження: дидактичні основи застосування культурологічного підходу при розробці і використанні інформаційних диагностико - навчальних систем по астрономії

Відповідно до об'єкту, предмету і мети були поставлені наступні завдання:

– сформулювати основні положення культурологічного підходу при розробці і використанні інформаційно-діагностичних і повчальних систем.

– розробити концепцію, структуру і функції культурного інформаційно-повчального середовища в умовах екранної культури.

– розробити структуру і принципи функціонувань системи психолого-педагогической діагностики і супроводу, що утілює гуманні принципи культурного інформаційно-повчального середовища як її ядро;

– досліджувати основні проблеми викладання астрономії в сучасній школі.

Методи дослідження складають аналіз психолого-педагогической, науково-методичної літератури по темі дослідження; аналіз літератури по астрономії, її взаємозв'язку з іншими природними науками, еволюції поглядів на її викладання; аналіз літератури по використанню комп'ютерних технологій в навчанні астрономії і фізики; вивчення російського і українського досвіду викладання астрономії в школі; аналіз програм і підручників по астрономії.

На рівні конкретного методологічного дослідження основними сталі ідеї цілісного підходу, безперервної педагогічної освіти, ідеї особового і культурологічного підходів в системі в загальноосвітніх учбових закладах:

– вітчизняні теорії діалогу культур і культурологічного розвитку особи (М.М.Бахтін, В.С. Біблер, Е.В. Бондаревськая, М.С. Каган, А.Ф.Лосев);

– зарубіжні концепції культурологічного становлення особи (У.Берч, І.Вутрі, У.Гилфорд, А.Гропле, А.Депаред, Х.Десман, С.Киль, Ч.Кнаппер, Д.Мак-хепрі, Дж.Молл і ін.).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в нім запропонована і обґрунтована методика використання комп'ютерних глобальних комунікаційних мереж при проведенні занять по фізиці і астрономії, а також обґрунтована методика введення нових складних астрономічних понять в шкільний курс «Фізика і астрономія».

Практична значущість дослідження визначається тим, що теоретичні положення і виводи доведені до конкретної методики культурологічного підходу астрономічної освіти. Розроблені методичні рекомендації застосування культорологічного підходу під час навчання астрономії в загальноосвітніх учбових закладах. Результати роботи можуть використовуватися як практична основа для професійного розвитку вчителів на основі культурологічного підходу, в рамках системи підвищення кваліфікації, у вузівському викладанні на факультетах гуманітарного профілю, вдосконалення загальнопедагогічної системи в цілому, створення нових освітніх продуктів (програм, учбових матеріалів); які застосовні для педагогів, орієнтованих на загальнокультурний особовий саморозвиток.

Структура дипломної роботи складається з вступу, 3-ох розділів, висновків. Обсяг дипломної роботи 86 сторінок, в тому числі 6 таблиць, 9 рисунків, список використаних джерел складає 31 найменувань.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ
КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ

1.1 Сутність культурного підходу до навчання

Що відбуваються в Україні політичні, соціокультурні, духовні і економічні перетворення привели до того, що суспільство зайняте сьогодні фундаментальним переглядом своїх рушійних соціальних механізмів. Мова, перш за все, йде про перехід до демократичної системи соціального розвитку, що вимагає змін і в системі освіти. Освіта виступає як основний чинник забезпечення культурного зрушення, оновлення соціально-економічного устрою і всіх аспектів життєдіяльності суспільства (12, c.26).

Аналіз філософсько-соціологічної літератури показав, що в останні десятиліття вся більша кількість досліджень в цій області приводить до виводу про існування глобальної кризи освіти: різні автори загострюють увагу на різних аспектах цього явища: бездуховність і криза цінностей, недостатність професіоналізму, недостатність спеціалізації і так далі Все це обумовлено поряд чинників таких як:

– недостатній культурний рівень частини учнів і їх сімей.

– недостатній зв'язок і взаємодія установ освіти і культури.

– малокультурне середовище учбових закладів.

– низький рівень культури спілкування (серед дітей і дорослих)

– низький рівень культурної письменності основної маси випускників шкіл (тобто педагогічний брак), які надалі не можуть забезпечити своєю працею необхідну культуру сучасного виробництва.

У педагогіці неухильно росте увага до культурологічних проблем освіти. Це стало результатом різних для різних країн традицій системного розгляду взаємодії культури і освіти. У сучасній теорії і практиці освіти простежується тенденція не тільки пошуків нових підходів до його організації, але і іншого, адекватного сучасній культурі і науці розуміння його культурних особливостей і механізмів.

Зміни в соціокультурній ситуації привели до змін погляду не тільки на культуру, але і на особу в культурі. Розвиток особи, вільний і творчий характер такого розвитку стають пріоритетними цінностями сучасної освіти.

В.М.Розін (3, с.46) в своїх роботах відзначає, що освічена людина – це не тільки фахівець і не тільки особа, а саме людина культурна і підготовлена до життя, до змін способу життя, до зміни своїх уявлень, світоглядів, світовідчування; освічена людина є культурною і в тому сенсі, що приймає і розуміє інші культурні позиції і цінність не тільки з позиції власної незалежності, але і чужий.

Культурологічний підхід представляє для нас особливий інтерес, оскільки допомагає виявити соціокультурні проблеми, вирішити їх на базі ідей і принципів, відповідних сучасній культурі, і ставити нові питання, що дозволяють переосмислювати сучасну педагогіку:

– які зміни необхідні для поглиблення зв'язків з культурою.

– що саме треба міняти в теорії утворення, щоб вона відповідала новим культурним ідеям.

– як наситити зміст і форми освіти культурними компонентами.

Зараз гостро коштує питання про формування культури фахівців, в якій з'єднуються високий професіоналізм, інтелігентність, а також творчий початок. У законі України «О освіті» в основних вимогах до змісту освіти підкреслюється, що воно повинне забезпечити «інтеграцію особи в системі світовий і національних культур» (18, c.21).

Мета професійного навчання полягає в оволодінні складною структурою професійної діяльності, яка відбувається через учення. У професійному навчанні усестороннього розвитку особи і підвищення її культурного рівня набуває великий особовий сенс, оскільки воно пов'язане з майбутньою професією, конкретною спеціальністю і виступає як визначальні характеристики майбутнього фахівця.

Провідна роль в підготовці фахівця такого рівня належить професійним освітнім установам, основна мета яких - виховання соціальне активною, такою, що комфортно відчуває себе в умовах професійної діяльності і соціальної взаємодії особи, здібної до соціокультурної адаптації. А особливе місце в реалізації ідеї соціокультурної адаптації належить природознавчим наукам, за допомогою яких і здійснюється безпосередній і опосередкований «діалог культур». У учбових закладах, де фізика та астрономія є непрофілюючим предметом, на жаль, приділяється мало уваги. Сучасні учбові заклади і вчителя - наочники, за рідкісним виключенням, не забезпечують повною мірою дію культурних механізмів, форм і змісту освітніх процесів, хоча спорідненість культури і освіти самими вчителями номінально признається; з іншого боку, в спробах прищепити таким, що вчиться певний об'єм культурної інформації методами нав'язування і примушення викладачі орієнтують учнів на культурні цінності минулого, відчужувавши їх від цінностей сучасної культури і життя, ускладнюючи тим самим їх входження в сьогоднішній соціум.

Сучасна школа ставить перед учителями та викладачами завдання одночасного формування в учнів та студентів гуманістичного і наукового світогляду. Світогляд є основою узагальненого усвідомлення людиною свого відношення до навколишньої дійсності, усвідомлення мети людської життєдіяльності (19, c.37).

Сучасна школа ставить перед педагогами завдання формування в учнів і студентів одночасно гуманістичного й наукового світогляду. Саме світогляд служить засобом узагальненого усвідомлення людиною свого відношення до навколишньої дійсності, визначення місця у світі, усвідомлення мети й змісту свого життя й діяльності. Всі уявлення, поняття, знання, погляди, які безпосередньо виконують цю функцію, є світоглядними.

Г.М. Голин відзначає, що науковий світогляд є інтегральним баченням й осмисленням світу, він є вищим синтезом знань, умінь, досвіду, переконань, ідеалів і емоційних оцінок. Кожний із цих елементів - необхідна складова частина світогляду, відсутність одного з них змінює всю структуру світогляду як цілісного феномена (3, c.56). І.М. Лучків та І.І. Бродин (4, c.32) відзначають, що на кожному етапі розвитку фізики необхідною була систематизація знань, об’єднана загальними ідеями й принципами, що і проводиться в рамках фізичної картини світу.

Фізична картина світу - це цілісна система фундаментальних фізичних понять, законів і ідей, які відображають всю сукупність фізичних знань на даному етапі розвитку суспільства, культури і науки. Фізична картина світу є частиною природничої картини світу й входить у загальну наукову картину світу, яка є компонентом загальнолюдської культури. Тому передавати знання, навчати фізики через одночасне формування й наукового, й гуманістичного світогляду в учнів і студентів в ізоляції від загальносвітової культури не можна. Як показують історичні факти, культура і її складові (філософія, наука та ін.) зародилися й розвиваються одночасно разом з людством.

Культура багатогранна, і тільки в системі цінностей можна досить змістовно зрозуміти її прояви. А прояви її нескінченні (2, c.12).

Учителя і викладачі не вчать культури. Вони можуть тільки бути посередниками між культурою і учнями або студентами. Посередницька роль учителя або викладача фізики полягає у використанні в учбовому процесі елементів культурологічних знань, які є актуальними при вивченні певних тем, при складанні задач, при підготовці рефератів. На прикладі застосування знань про античне суспільство, його культуру і науку покажемо, як можна реалізувати гуманістичну спрямованість фізичної освіти на практиці через синтез наукових і культурологічних знань, що має на меті виховання високоосвіченого, інтелігентного громадянина.

Вже в античному суспільстві культура як сукупність навичок і вмінь, а також результатів діяльності людини була виділена в предмет осмислення.

При вивченні історії виникнення науки. Демократична й гуманістична спрямованість грецької культури дозволила їй стати духовною цінністю в повному розумінні слова, забезпечивши європейській культурі можливість зайняти й зберегти провідне місце у світі вже протягом двох тисячоліть (21, c.23).

У Древній Греції виникла теоретична наука (математика, механіка, фізика, астрономія, біологія, географія й т.д.), яка розробляла наукові уявлення про світ, розвивався науковий метод. Наукові фізичні терміни - маса, атом, електрон, ізотоп і т.д. - мають грецьке походження. У фізичних й математичних формулах дотепер уживаються букви грецького алфавіту. Імена грецьких учених: Фалеса, Піфагора, Демокрита, Аристотеля, Архімеда, Евкліда, Птоломея й інших дотепер зустрічаються в підручниках, по яким займаються сучасні школярі й студенти.

У Древній Греції людський розум уперше усвідомив свою силу, і люди стали займатися наукою не тільки тому, що це потрібно, але й тому, що це цікаво, відчули «радість пізнання» (за Аристотелем). Перші вчені стали називатися філософами - «аматорами мудрості». В грецькому суспільстві виникла потреба в учителях мудрості, що привело до появи професій вченого і учителя (5, с.69).

У Древній Греції виникли систематичні наукові дослідження, наукове викладання і наукова інформація. З’явилися перші наукові школи: академія Платона, ліцей Аристотеля, Олександрійський музей, Іонійська школа, Піфагорійська школа. У цих «наукових закладах» на першому етапі зародження науки були поставлені глибокі питання про будову й походження світу, про причину руху, про ролі кількісних відносин у природі й т.д. Намагаючись відповісти на ці питання, іонійці, піфагорійці й елєати поклали початок теоретичному аналізу природи, розробці наукової картини світу. У цих перших спробах багато наївного, помилкового, ще відсутня перевірка гіпотез і доведень досвідом і математичним аналізом. Але вже висловлена чітка ідея про вічність матерії, про розвиток світу в силу природних причин побудовані перші моделі Всесвіту. На зміну міфічним уявленням про виникнення й будову світу прийшла наука (5, c.43).

При вивченні законів збереження. «Ніщо не може відбутися з нічого, і ніяк не може те, що має знищитися», - із цього принципу Емпедокла починається історія законів збереження, що грають фундаментальну роль у сучасній фізиці.

Його ідеї були розвинені Демокритом: «З нічого не відбувається нічого. Ніщо існуюче не може бути зруйновано. Всі зміни відбуваються завдяки з’єднанню й розкладанню частин... Не існує нічого, крім атомів і чистого простору, все інше тільки погляд...»

При вивченні історії виникнення фізики як окремої науки. Хрещеним батьком фізичної науки зараз називають Аристотеля, який написав книгу «Фізика», присвячену дослідженню природи. Назва книги стала назвою фізичної науки. Порожнеча, невагомість, за Аристотелем, неприродні, неможливі. Аристотелівський фізик - це людина, яка живе в повітряному середовищі на нерухомій Землі, у полі тяжіння цієї Землі й не мислить життя без цих атрибутів. Відповідно до повсякденних уявлень Аристотель приймає геоцентричну систему світу й концепцію обмеженого Всесвіту, розшарованого на сфери руху небесних світил.

Природознавству варто було пройти тривалий шлях пошуків і боротьби з Аристотелевским світорозумінням, щоб прийти до іншого світорозуміння (5, c.136).

При вивченні молекулярної фізики. Лукрецій Кар написав знамениту поему «Про природу речей», що стала класичним надбанням наукового природознавства. Представник афінської науки й філософії Епікур розвивав навчання Демокрита про природу, займався проблемами етики («епікурейство» - матеріалістична й земна етика). Лукрецій намалював модель руху атомів, подібну до руху порошин у сонячному промені. Це була перша в історії науки картина молекулярного руху. Сам хаотичний рух атомів Епікур пояснює інакше, ніж Демокрит, він відступає від строгого детермінізму Демокрита. Епікур не визнає розходження у швидкості падіння малих і більших атомів.

Епікур і Лукрецій вважали, що одна необхідність не в змозі пояснити розмаїтість явищ природи й особливості поведінки людей і тварин. Варто допускати невеликі випадкові відхилення - так уперше в історії науки в науковий аналіз поряд з необхідністю вводиться випадковість (9, c.190).

При вивченні механіки. Грецька наука перейшла від розгляду світу в цілому до диференційованого знання, з єдиної науки виділилися й розвилися окремі науки, природні й гуманітарні. Причина цього полягала в зміні історичних умов, у нових суспільних потребах. Походи Олександра Македонського вимагали не тільки полководницького мистецтва, але й конкретних знань. Військо супроводжували інженери й будівельники. Одержала розвиток військова й будівельна техніка. Професія інженера стала користуватися суспільним визнанням і повагою. Астрономія, географія, а з ними й природознавство стали суспільно необхідними. Спадкоємці імперії Олександра проявляли турботу про вчених, створювали умови, які забезпечували їм можливість спокійної наукової праці. Створювалися бібліотеки, обсерваторії, колекції. Так виник Олександрійський музей - попередник сучасних науково-дослідницьких інститутів. В Олександрії жили й працювали великі вчені: геометр Евклід, географ і математик Ерастофен, астрономи Конон, Аристарх Самосский, Клавдій Птоломей. З Олександрією були зв’язані й листувалися знаменитий Архімед, математик Аполлоній Пергський, астроном Гіппарх.

Великий математик, механік і фізик стародавності Архімед поряд з Евклідом є вченим, ім’я якого відомо кожному школяреві. Закон Архімеда століттями не сходить зі сторінок шкільних підручників фізики.

Перші праці Архімеда присвячені механіці. У своїх математичних роботах Архімед опирався на механіку. Він використовує принцип важеля при розв’язуванні ряду геометричних задач. Архімед був представником математичної фізики, вірніше, фізичної математики. Крім механіки й математики Архімед займався оптикою й астрономією.

Твір Архімеда «Про плаваючі тіла» містить знаменитий закон Архімеда, умови плавання тіл. Природа рідини, за Архімедом, така, «що з її часток, розташованих на однаковому рівні й таких, що прилягають одна до одної, менш стиснуті видавлюються більш стиснутими, і що кожна з її часток стискається рідиною, що перебуває над нею, по схилові». Це означення дозволяє Архімедові сформулювати основне положення: «Поверхня всякої рідини, що встановилася нерухомо, буде мати форму кулі, центр якої збігається із центром Землі». Таким чином, Архімед вважає Землю кулею й поверхня важкої рідини, що перебуває в рівновазі, в полі ваги Землі, є сферичною.

Принцип важеля й вчення про центр ваги є найважливішими (разом із законом Архімеда) науковими досягненнями Архімеда. Він був одним з найбільших інженерів свого часу, конструктором машин і механічних апаратів. Він винайшов машину для поливання полів, водопідйомний гвинт і особливо успішно розробляв конструкції військових машин. Це був перший учений, що приділяв багато уваги й сил військовим завданням.

Під керівництвом Архімеда було побудовано в Сіракузах безліч машин різного призначення. Він загинув разом з рідним містом у Другій Пунічній війні. Архімед увійшов в історію як один з перших учених, які працювали на війну, і як перша жертва війни серед людей науки (5, с.96).

На цих прикладах показано, як можна використовувати елементи культурологічних знань в процесі викладання фізики з метою формування цілісного наукового і гуманістичного світогляду. Такий підхід до навчання приводить до всебічного гармонійного розвитку особистості в єдиному зв’язку з формуванням культурних і моральних начал майбутньої людини-громадянина.

1.2 Сучасний стан астрономічної освіти з точки зору культурологічного підходу

Національною доктриною розвитку освіти в Україні одним із пріоритетних напрямків розвитку освіти проголошується постійне оновлення змісту і якості освіти та форм організації навчально-виховного процесу щодо формування у підростаючого покоління національних і загальнолюдських цінностей (6, с.31).

Особливого значення набуває пріоритет гуманістичних цілей навчання. Сучасна гуманістична спрямованість освіти орієнтує навчальний процес (і в тому числі з фізики та астрономії) на виховання особистості, яка володіє високою загальною культурою, має широкий науковий світогляд та культурне світорозуміння.

Гуманістична спрямованість освіти – це спрямованість навчально-виховного процесу на викладання-засвоєння дисциплін технічного та гуманітарного циклів, де здійснюються міжпредметні зв’язки між дисциплінами цих циклів на основі кроскультурного підходу до навчання. Гуманістична спрямованість освіти базується на наукових засадах і формується на досвіді вітчизняного та зарубіжного розвитку науки, освіти, виховання, на знаннях, доведених теорією та перевірених практикою. Гуманістична спрямованість освіти має проникнути в процес навчання на всіх рівнях у середній та вищий школі.

Фізична наука та її досягнення, фізичні знання є тією опорою, на якій формується світогляд учнів і студентів. Формування світогляду забезпечується безперервним характером навчання фізики, формуванням в учнів та студентів цілісної наукової картини світу через систематизацію та узагальнення знань про природу, про відношення людини та природи, людини та суспільства на основі розкриття головних ідей фізичної науки. Розгляд еволюції фізичної картини світу, еволюції розуміння людиною свого місця у Всесвіті в цілісній системі виховання моральної культури майбутньої особистості є одним із засобів формування наукового і, разом з цим, гуманістичного світогляду (17, c.25).

Педагогічна діяльність організовує усередині культури «канал освіти», через який проходить, якщо не все, то найістотніший і основніший для даної культури зміст, щоб стати надбанням конкретного індивіда і його діяльності, а через них знову повернутися в культуру. Ця робота буде ефективною тільки тоді, коли вона відповідає будові культури, логіці організації її матеріалу.

Таким чином, педагогічна культура, будучи особливим феноменом і результатом людської діяльності, виступає основним чинником, що впливає на процес культурологічної підготовки майбутнього вчителя, що пред'являється до діяльності по навчанню і вихованню, і виступає інтеграційною характеристикою педагогічного процесу в єдності його суб'єкта, об'єкту, змісту, процесу, системи і цілей.

Культурологічний потенціал педагогічної освіти в нашому розумінні означає здійснення процесу освіти і розвитку особи вчителя через призму поняття культури. Цей процес здійснюється в персоною культуросообразного середовища, наповненому людськими сенсами і особі, що дає можливість, вільно проявляти свою індивідуальність, здібність до культурного саморозвитку і самовизначення в світі культурних цінностей.

Звернення до культурологічної проблематики дозволяє зробити висновок про те, що сама педагогіка (наука і практика) виступає як значуще явище культури, що розглядається як засіб перетворення суспільної ситуації і окультурення, облагороджування природи людини (17, c.27).

Уявлення про суть, структуру і зміст культурологічної підготовки майбутнього вчителя нами сформульовано за допомогою звернення до процесу моделювання досліджуваного явища.

Специфіка підготовки вчителя з позицій використання теоретичної моделі його культурологічного розвитку полягає в тому, що акцент переноситься із зовнішнього боку організації педагогічної діяльності по підготовці професіонала на «її внутрішню сторону». В центрі такого підходу коштує майбутній вчитель як суб'єкт професійного розвитку, а сама підготовка здійснюється з позицій культуросообразного особово-орієнтованого навчання.

Особливістю сучасного шкільного курсу фізики є вимога обов'язкового включення в зміст предмету астрономічного матеріалу. Крім того, в деяких школах України астрономія як і раніше викладається у випускному (11) класі як самостійний предмет. У школах, як показує практика, астрономію ведуть частіше за всього вчителя фізики, в деяких випадках - викладачі математики або географії.

На нашу думку, професійна підготовка вчителя фізики повинна включати комплексну систему астрономічної освіти, що містить три підсистеми: наочну (курси фізики, астрономії, сучасних концепцій природознавства), методичну (методика викладання фізики) і спеціальну (курси по вибору, факультативи). Кожна підсистема, у свою чергу, є системою (17, c.24).

Наочна підготовка реалізується при вивченні курсів фізики (загальною і теоретичною), концепцій сучасного природознавства, астрономії. Об'єднання вказаних предметів в рамках освітньої системи дозволить погоджувати їх зміст, що виключить повтор матеріалу. Основним засобом при цьому може виступити реалізація міжнаочних зв'язків різного типу, використання завдань з міжнаочним змістом. Узгодженість вивчення астрономічного матеріалу сприяє систематизації астрономічних знань.

Курс методики викладання астрономії в учбових планах педагогічних вузів, що готують вчителів фізики, не передбачений. Частково методична підготовка майбутнього вчителя до викладання астрономії може бути реалізована при вивченні курсу методики викладання фізики. Але як учбовий предмет астрономія має свої особливості, які не завжди можуть бути враховані в програмах вказаного курсу. Доцільне введення спеціального курсу методики викладання астрономії, який дозволив би враховувати всі особливості вивчення астрономії в сучасній школі. Такий курс може бути, наприклад, дисципліну спеціалізації (18, c.14).

Останнім часом в області астрофізики здійснено багато відкриттів, отримано багато нових фактів. Мобільно відстежувати всі зміни, що відбуваються в науці, в систематичному курсі навряд чи потрібно, оскільки це може привести до його перевантаженості, ускладнення. Досвід роботи провідних університетів України підказує введення курсів по вибору, факультативів, присвячених проблемам сучасної астрофізики. Зміст таких курсів більш вариативно, невелико за об'ємом, сприяє формуванню допитливості, розвитку пізнавального інтересу студентів і критичного відношення до псевдонаукових фактів.

Вищесказане лягло в основу концепції комплексної системи астрономічної освіти, яка полягає в наступному:

1) основоположною є наочна підготовка, а саме оволодіння астрономією як наукою, що реалізується при вивченні власне астрономії як учбового предмету, а також курсів фізики, концепцій сучасного природознавства;

2) методична підготовка повинна враховувати особливості викладання астрономії в школі як окремого курсу і в курсах предметів природничонаукового циклу і здійснюється в рамках методики викладання фізики;

3) необхідним елементом системи є спеціальна підготовка (наочна і методична), що реалізовується через курси по вибору, факультативи;

4) три описані підсистеми взаємозв'язані в рамках загальної системи і ефективні лише в комплексі; окремі застосування підсистем не принесуть значущих результатів;

5) реалізація системи астрономічної освіти сприяє формуванню наукового світогляду, підвищенню рівня загальноосвітньої і професійної підготовки майбутніх вчителів фізики.

Приведемо приклади реалізації комплексної системи астрономічної освіти в Херсонському державному університеті (17, c.23).

Для студентів, що навчаються за фахом «фізика», кваліфікація «вчитель фізики» в систематичний курс астрономії введені елементи методики викладання астрономії. Згідно Державному освітньому стандарту вищої професійної освіти для студентів, що навчаються по вказаній спеціальності, передбачено вивчення курсу астрономії в об'ємі 200 годин. Приблизно половина цього часу відводиться на самостійну роботу студентів. Частковий цей час використовується для виконання завдань методичній спрямованості. Приведемо конкретні приклади. На вивчення теми «Елементи небесної механіки» відводиться 10 аудиторних годин (6 годин лекцій і 4 - лабораторних робіт) і 10 годин на самостійну роботу. Студентам пропонуються наступні завдання для самостійної роботи: визначите роль і місце даної теми в шкільному курсі астрономії; складіть зразкове поурочне планування; поясните, які закони фізики використовуються для пояснення будови Сонячної системи, руху небесних тіл; оціните межі застосовності законів класичної механіки у Всесвіту; який матеріал теми може бути використаний при вивченні шкільного курсу фізики (вказати конкретні розділи і теми). Виконання завдань перевіряється під час індивідуальних занять із студентами.

Елементи методики викладання астрономії входять в зміст лабораторних робіт практикуму по астрономії. Так, наприклад, студентам пропонується адаптувати завдання, що виконуються в ході лабораторної роботи, для шкіл, що вчаться.

Паралельно з курсом астрономії (це 7 і 8 семестрів) викладаються курси по вибору «Астрономічна складова природничонаукової картини миру» і «Сучасні проблеми астрофізики». В останній рік навчання студенти мають можливість прослуховувати курси по вибору «Особливості формування системи астрономічних знань» і «Використання інформаційних технологій у викладанні астрономії». Такий порядок курсів обумовлений тим, що до випускного курсу студенти вже вивчають і астрономію, і курс теорії і методики викладання фізики (18, c.20).

Основними завданнями комплексу курсів по вибору є: знайомство з сучасними уявленнями про Всесвіту; визначення місця і ролі астрономічних знань в сучасній природничонауковій картині миру; розвиток у студентів уміння конструювати учбовий процес, моделювати уроки вивчення астрономічного матеріалу; формування навиків організації і проведення астрономічних спостережень; оволодіння основними засобами навчання астрономії і тому подібне

Слухачам курсу по вибору «Сучасні проблеми астрофізики» як завдання для самостійної роботи пропонується виконання проекту з