Скачать

Особливості проведення сучасного уроку історії

Міністерство науки та освіти України

Миколаївський державний університет ім. В.О.Сухомлинського

Інститут історії та права

Кафедра педагогіки та методики викладання суспільствознавчих дисциплін

Курсова робота на тему:

ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛЯ ДО УРОКУ ІСТОРІЇ: СТРУКТУРА, ЗМІСТ, ОСНОВНІ ЕТАПИ УРОКУ

студента 424ої групи

Конверта Олександра Андрійовича

Науковий керівник:

викладач Нікора Анна Олександрівна

Миколаїв 2010


Зміст

Вступ

Розділ 1. Характеристика сучасного уроку

1.1 Урок як цілісна система

1.2 Типологія й структура уроку

1.3 Вимоги до сучасного уроку

Розділ 2. Особливості уроку історії

2.1 Урок історії як навчальне заняття

2.2 Загальні вимоги до сучасного уроку історії. Особливості уроку історії

2.3 Технології викладання історії

2.4 Підготовка вчителя до уроку історії

Висновки

Список літератури


Вступ

Актуальність. Урок є основною формою організації навчального заняття. Вимоги до уроку досить багатогранні. Існує ряд підходів до сутності уроку. У педагогіці існує багато різних визначень уроку. На думку А.А. Вагіна, урок - це така форма організації педагогічного процесу, при якій педагог протягом точно встановленого часу керує колективною, пізнавальною й іншою діяльністю постійної групи учнів (класів) з урахуванням особливостей кожного з них, використовуючи види, засоби, методи роботи, що створюють сприятливі умови для того, щоб всі учні опановували основами досліджуваного предмета безпосередньо в процесі навчання, а також для виховання й розвитку пізнавальних здатностей й духовних сил школярів.

І.П. Підласий уважає, що урок - це закінчений у значеннєвому, тимчасовому, організаційному відношенні відрізок (етап, ланка, елемент) навчального процесу, основна форма навчання із триєдиною метою: навчити, виховати, розвити.

Проблема уроку цікавила багатьох методистів, психологів, педагогів. Такі автори як - Я.А. Коменський, И.Ф. Гербард, И.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинский, Я.В. Давид пропонували різні форми уроку. Найбільше поширення одержала класно-визначена система навчання Я.А. Коменського. Надалі вона вдосконалилася.

Актуальність теми даного дослідження полягає в тім, що сучасний урок історії є складовою ланкою в загальношкільній освіті. Саме урок історії дозволяє привити дітям такі людські якості, як любов до батьківщини, патріотизм.

Важливе місце в системі освіти України займає сучасний урок історії. Необхідно відзначити, що даний урок є не зовсім досконалим. Тут існує безліч проблем і казусів які слід вирішити й розкрити.

Метою курсової роботи є детальне дослідження сучасного уроку історії. Простежити основні проблеми й невирішені завдання, що стосуються даної теми.

Для реалізації даної мети автор ставить ряд завдань:

1. Розглянути проблему, пов'язану з поняттям "сутність уроку".

2. Розглянути питання структури уроку і його класифікації.

3. Простежити особливість основних типів уроку історії.

4. Піддати аналізу основні типи уроків історії у зв’язку з його структурою.

5. Розглянути існуючі технології навчання.

Об'єктом дослідження є урок історії.

Предметом є підготовка вчителя до уроку історії: структура, зміст, основні етапи уроку.

Методами дослідження даної теми є порівняльний, критичний і системний метод.

У працях Степанищева А.Т., можна знайти типологізацію сучасних уроків історії, порівнює й застосовує сучасні типи уроків на практиці. Не менш важливим джерелом у ході виконання даної роботи послужили праці В'Яземського Е.Е., найбільше докладно, він викладає свої теоретичні судження в підручнику "Методика викладання історії в школі". У даній книзі він аналізує й розглядає основні типи уроків, основні технології викладання уроків, і ін. Не менш важливими джерелами, послужили роботи наступних авторів: Дайри Н.Г. «Викладання історії в середній школі», Шевченко Н.І. «Технології навчання історії в старшій школі», Шарикова Н.І. «Методичні рекомендації з історичної пропедевтики», О.Ю.Стрілова «Методика викладання історії в школі», Дичковської І.М. у своїй роботі «Інноваційні педагогічні технології» розкриває проблему, зв’язану з основними технологіями навчання історії в школі, аналізує їхнє застосування в практиці школи. Не менш важливим джерелом послужили праці П.В.Гора, у роботі «Підвищення ефективності навчання історії в середній школі» .

Структура курсової роботи: курсова робота скадається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загального висновку та списку літератури, що включає 26 найменувань. Основний зміст викладено на 39 сторінках.


Розділ 1.Характеристика сучасного уроку

1.1 Урок як цілісна система

В умовах існуючих організаційних форм навчання застосовується різноманітний арсенал різних методичних засобів. Від форми організації навчання багато в чому залежить вибір тих або інших джерел, з яких учні одержують знання. Тому одним з найважливіших завдань методики є розробка форм організації навчання в єдності з розкриттям їхніх методичних можливостей.

Найбільше поширення, як у нашій країні, так і за рубежем одержала класно-визначена система навчання, творцем якої вважається Я.А. Коменський. Протягом 300 років ця система піддавалася подальшому вдосконалюванню за участю тисяч учителів, методистів і таких видатних педагогів-мислителів, як І.Ф. Гербард, І. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський, Я. В. Давид, Б. Наврочиньский й інших. Суть системи Я.А.Коменского заснована на поділі учнів на класи, що реалізують відповідні програми навчання. При цьому програма вивчення кожного предмета складалася з розділів, а вони у свою чергу ділилися на теми, що проробляють на 40 - 45 - хвилинних уроках під керівництвом вчителя.

Класно-урочна система витримала випробування протягом декількох сторіч й, незважаючи на гостру критику, зберігається дотепер майже в усьому світі. Але в той же час ця система перетерплює зараз значну еволюцію в західноєвропейських країнах і США.

Ключовим компонентом класно-урочної системи організації навчання є урок.

Що таке урок? Однозначно відповісти на це питання важко. Дотепер у педагогічній науці переважною є думка, відповідно до якої урок - це систематично застосовувана для вирішення завдань навчання, виховання й розвитку організація діяльності постійного складу учителів й учнів у певний відрізок часу. У цій формі уроку представлені все компоненти учбово-пізнавального процесу: мета, зміст, засоби, методи діяльності по організації й керуванню й всі його дидактичні елементи. Його сутність і призначення в процесі навчання як цілісної динамічної системи зводяться, таким чином, до колективно-індивідуальної взаємодії вчителів й учнів, у результаті якої відбувається засвоєння учнями знань, умінь і навичок, розвиток їхніх здатностей, досвіду діяльності, спілкування й відносин, а також педагогічної майстерності вчителі.

Дидактика дає й інші аспекти поняття "урок":

Урок - це організаційна одиниця навчального процесу у досягненні завершеної, але часткової мети навчання(6, с. 42).

У ряді методичних допомога з історії відзначається:

1. Урок історії - це заняття, які вчитель веде із класом у школі. Вони мають однакову тривалість, проводяться за розкладом й у сумі повинні вичерпувати вивчення програми (10, с. 71).

2. Урок - частина навчального процесу, але не механічно обумовлена й замкнута, а логічно й педагогічно завершена. Як елемент процесу навчання урок характеризується всіма його рисами, одночасно перебуваючи й основною його формою (19, с. 83).

У наведених вище визначеннях можна також виділити специфічні ознаки, що відрізняють урок від інших організаційних форм. Це постійна група учнів, керівництво діяльністю учнів з урахуванням особливостей кожного з них й оволодіння основами навчального матеріалу безпосередньо на уроці.

Вирішуючи конкретні завдання в кожному окремо взятому тимчасовому відрізку навчального процесу, урок є частиною теми, курсу навчальний предмет і відповідно займає своє місце в системі навчального предмета, вирішує властиві йому на даний момент дидактичні цілі, співвіднесені з навчально-виховними завданнями курсу.

Слід зазначити, що перевага уроку як форми організації педагогічного процесу полягає в тому, що він має:

1) сприятливі можливості для поєднання фронтальної, групової й індивідуальної роботи;

2) дозволяє вчителеві систематично й послідовно викладати матеріал, управляти розвитком пізнавальних здібностей і формувати науковий світогляд учнів;

3) стимулює інші види діяльності школярів, у тому числі позакласну й домашню;

4) на уроці учні опановують не тільки систему знань, умінь і навичок, але й самі методи пізнавальної діяльності.

Урок був, є й у доступному для огляду майбутньому залишиться основною формою організації навчання й виховання учнів (25, с. 163).

Незважаючи на малу тривалість, урок складний і відповідальний етап навчального процесу. Від якості окремих занять в остаточному підсумку залежить загальна якість шкільної підготовки. Тому основні зусилля теоретиків і практиків в усьому світі направлені на створення й впровадження таких технологій уроку, які дозволяють ефективно й у короткий термін вирішувати завдання навчання даного складу учнів.

Урок історії є частиною змісту історичної й суспільствознавчої освіти, що займає певне місце в системі шкільного курсу й побудованого по проблемно-хронологічному принципу; події і явища представлені в комплексі на кожному відрізку часу. Взаємозв'язки процесів і закономірностей встановлюються з уроку в урок учнями під керівництвом вчителя із проблем економічного, соціально-політичного, історико-культурного й іншого аспектів змісту (13, с. 52).

Засвоєння логічно завершеної частини змісту курсу здійснюється в процесі взаємозалежної діяльності вчителі й учнів, спрямованої на їхнє виховання й розвиток.

Урок вимагає постійного вдосконалювання й модернізації. Тільки творчий підхід до уроку з урахуванням нових досягнень в області педагогіки, психології й передового досвіду забезпечить високий рівень викладання. Тому викласти якісний урок - справа непроста навіть для досвідченого вчителя.

Урок як основна форма органічно доповнюється іншими формами організації навчання. Це додаткові форми (екскурсії, консультації, додаткові заняття) і допоміжні форми, спрямовані на задоволення багатобічних інтересів і потреб учнів відповідно до їх здібностей. До них додаюсться факультативи й різноманітні форми гурткової й клубної роботи.

Поряд з постійно діючими формами організації позакласної діяльності велике значення в структурі історичної освіти мають й епізодичні заходи, такі, як олімпіади, вікторини, конкурси, виставки (8, с. 95).

При вмілому використанні основної, додаткової й допоміжної форм навчання досягається висока ефективність у вивченні історії.

У методичній літературі з історії можна зустріти різне тлумачення суті уроку. В одних навчальних посібниках значна частина тексту присвячена типам уроків, в інші - викладу історичного матеріалу вчителем або організація самостійної роботи учнів на уроці історії, рекомендаціям з використання засобів наочності.

1.2 Типологія й структура уроку

Особливу увагу сучасні педагоги приділяють проблемі типології й структурі уроку. Структура уроку й форми організації навчальної роботи на ньому мають велике значення, як у теорії, так й у практиці сучасного уроку, оскільки вони в значній мірі визначають ефективність навчання, його результативність.

Кожен урок має свою структуру. Під структурою уроку варто розуміти співвідношення елементів (етапів, ланок) уроку в їхній певній послідовності й взаємозв'язку між собою (9, с. 72).

Елементи - види діяльності вчителі й учня. Елементами уроку є: організаційний момент; перевірка знань попереднього навчального матеріалу, логічно пов'язаного зі змістом даного уроку; перехід до нового матеріалу; вивчення нового матеріалу; закріплення; підведення підсумків уроку; домашнє завдання. Ці структурні елементи на багатьох уроках в основному реалізуються. Необхідні й уроки з перевагою тієї або іншої ланки процесу навчання або де опускаються ті з них, які не обов'язково вводити в його структуру. Структура кожного уроку залежить від змісту навчального матеріалу, дидактичної мети (або цілей), типу уроку, вікових особливостей учнів й особливостей класу або колективу. Структура уроку досконала в тому випадку, якщо враховує закономірності навчання, умови педагогічного процесу в даному класі й дозволяє вдало реалізувати педагогічний задум учителя. Отже, не структура уроку, узята сама по собі, а її відповідність педагогічним умовам і задуму впливає на ефективність навчання (8, с. 65).

У цей час у ряді навчальних посібників велика увага приділяється роботам М. И. Махмутова, у яких відзначається, що структура уроку не повинна бути аморфної, безликої, випадкової, що вона повинна відбивати: закономірності процесу навчання як явища дійсності, логіку процесу навчання; закономірності процесу засвоєння, логіку засвоєння нових знань, як внутрішнього психологічного явища; закономірності самостійної розумової діяльності учня як способів його індивідуального пізнання, що відбиває логіку пізнавальної діяльності людини, логіку викладання; види діяльності вчителя й учнів як зовнішні форми прояву сутності педагогічного процесу. Елементами уроку, які при своєму взаємозалежному функціонуванні відбивають ці закономірності, є актуалізація, формування нових понять і способів дій і застосування засвоєного матеріалу (24, с. 151).

Роль перерахованих вище структур зводиться до наступного: якщо дидактична структура уроку є постійною й у діяльності вчителя виступає у вигляді загального приписання, загального алгоритму організації уроку, то методична підструктура – величина змінна, що характеризується великою варіативністю, зобов'язує його планувати конкретні види діяльності: виконання вправ, рішення завдань, відповіді учнів; пояснення матеріалу із застосуванням адекватних методів і засобів; рішення практичних і навчальних завдань під керівництвом вчителя й самостійно.

Різноманіття структур уроків, методів їхнього проведення й дидактичних цілей припускає розмаїтість їхніх типів.

Кожен урок, будучи елементом процесу навчання й системи змісту курсу, входить у той або інший тип – групу уроків, що має певні інтегральні риси. Тип уроку впливає на якість навчання й розвитку учнів. Залежно від того, які ознаки (сторони) уроків беруться за основу, виділяються їхні різні типи.

Серед методистів існують різні точки зору на типологію уроків. Проблема ця дуже складна й не цілком сьогодні розкрита ні у світовий, ні у вітчизняній дидактиці, внаслідок чого існують різні підходи до класифікації уроків. Кількість відомих нині класифікацій обчислюється десятками.

Одна з перших найбільш обґрунтованих класифікацій уроків належить радянському дидакту И.Н. Казанцеву, що запропонував групувати уроки по трьом принципам (критеріям): змісту, дидактичним цілям, способам проведення. И.Н. Казанцев бере методичні прийоми вчителя, що використовуютьсяпід час уроку, серед яких лекція, бесіда, екскурсія, лабораторні заняттю. Ще раніше С.В. Іванов запропонував класифікацію на основі ланок процесу навчання.

Серед наших дидактів і закордонних найбільш повно розробленою вважається класифікація уроків, авторами якої є М. А. Данилов і Б. П. Єсипов (25, с. 261).

Дані автори залежно від мети й місця в дидактичній системі виділяють уроки: комбіновані; присвячені ознайомленню учнів з новим матеріалом; ті, що служать закріпленню знань; призначені для узагальнення й систематизації вивченого матеріалу, і, нарешті, для перевірки ступеня оволодіння знаннями, що вивчались, і вміннями шляхом виконання усних, письмових або практичних завдань.

У розгорнутому виді дана класифікація більшістю методистів представлена в такий спосіб:

1. Комбіновані, або змішані, уроки.

2. Уроки по ознайомленню учнів з новим матеріалом:

а) ознайомлення з фактами й конкретними явищами;

б) осмислювання й засвоєння узагальнень;

в) уроки, на яких представлені факти й висновки.

3. Уроки закріплення знань:

а) повторення на початку роботи після тривалої перерви;

б) поточне повторення.

4. Уроки по узагальненню й систематизації вивченого.

5. Уроки по виробленню й закріпленню вмінь і навичок.

6. Уроки перевірки знань:

а) усної перевірки знань;

б) письмової перевірки;

в) з перевірочними завданнями й практичним характером;

г) розбір перевірених робіт.

У цей час існує безліч класифікацій уроку, але в цей момент ряд теоретиків-дидактів вважають досить перспективною структуру уроку, розроблену М. И. Махмутовым, що пропонує класифікувати уроки за метою організації, детермінованою загальнодидактичною метою, характером змісту досліджуваного матеріалу й рівнем навченості учнів. Відповідно до цього підходу виділяються наступні типи уроків:

1) уроки вивчення нового матеріалу;

2) уроки вдосконалювання знань, умінь і навичок (уроки формування вмінь і навичок, цільового застосування засвоєного);

3) уроки узагальнення й систематизації;

4) комбіновані уроки;

5) уроки контролю й корекції знань, умінь і навичок (1, С. 34).

Варто мати на увазі, що перераховані типи уроків в «чистому» виді рідко зустрічаються в практиці роботи вчителі. Так чи інакше, функції одного типу уроку часто вплітаються в структуру іншого типу. Різниця полягає в тім, що кожен тип уроків відрізняється домінуванням певної функції, наприклад вивчення нового матеріалу або його первірка, а інші функції інших типів уроку носять допоміжний характер. Тому класифікація уроків продовжує залишатися однієї з актуальних проблем дидактики.

З розглянутого вище матеріалу можна зробити деякі висновки.

1. У сучасній дидактиці існують наступні підходи до типізації уроків: за змістом і способом проведення; за логічним змістом роботи й характером пізнавальної діяльності; за дидактичними цілями і місцем уроків у загальній системі (в основному цей підхід підтримують теоретики й практики).

2. У методиці викладання історії найбільше визнання в методистів одержала класифікація за ланками процесу навчання й дидактичному завданню. У педагогічній практиці дана класифікація вважається найбільш ефективної, тому що вона чітко визначає основне дидактичне завдання кожного уроку, сприяє визначенню доцільної структури системи уроків різних типів, тому що при однотипних уроках навчання не може бути ефективним. Тому необхідно систему уроків різних типів з перевагою уроків вивчення нових знань і комбінованих, що підтверджується багаторічною практикою.


1.3 Вимоги до сучасного уроку

В основі раціональної організації уроку лежать вимоги, дотримання яких дозволяє вчителеві підвищити коефіцієнт корисної діяльності учнів, а отже, і якість їхньої підготовки. У сукупності ці вимоги орієнтують вчителя на оптимальну структуру уроку, і дозволяють йому впорядкувати урок, підвищити його ефективність. Ця сукупність вимог одночасно є й критерієм якості проведеного уроку. Зрозуміло, така система вимог ніяким чином не виключає творчості вчителя. Навпроти, вона допомагає направити його творчість у правильне русло (6, С. 41).

Народження будь-якого уроку починається з усвідомлення його цілей. У противному випадку урок буде аморфним, випадковим. Потім учитель визначає найбільш оптимальний тип уроку для досягнення цілей, ретельно продумує, де і якими засобами він планує виконати поставлені цілі. Таке стратегічне планування принципово необхідно. Ця діяльність учителя направляється вимогами до структури уроку.

Урок починається з його підготовки: готується до роботи кабінет, устаткування для дослідів, відбираються необхідні дидактичні матеріали. Вся ця діяльність вчителя визначається вимогами до підготовки й організації уроку, які ми умовно відносили до другої групи вимог.

Урок - це видима частина роботи вчителі. Їй передує більша підготовча діяльність, детермінована вимогами до змісту уроку й техніки його ведення.

На одному уроці вирішується безліч різноманітних завдань, але на одному уроці всі перераховані вимоги не можуть бути реалізовані. Вони реалізуються в системі уроків.

Вимоги до структури говорять про необхідність:

1. Правильно визначити дидактичні й виховні цілі уроку і його значення в системі уроків по темі (весь матеріал уроку розчленовується на закінчені в значеннєвому відношенні частини, для кожної частини визначається конкретна мета й продумуються оптимальні засоби її досягнення);

2. Визначити тип уроку, продумати й обґрунтувати його структуру (всі частини уроку повинні бути взаємозалежні одна з одною);

3. Зв'язати даний урок з попереднім і наступним уроками;

4. Відібрати й застосувати оптимальні роэднання методів вивчення нового матеріалу;

5. Забезпечити систематичний і різноманітний навчальний контроль знань учнів;

6. Продумати систему повторення й закріплення вивченого матеріалу;

7. Знайти оптимальне місце домашньому завданню, що є ретельно продуманим продовженням даного уроку й підготовкою до наступного, мінімальним за обсягом, своєчасним і всім зрозумілим, ураховувати індивідуальні можливості учнів (3, с. 214).

Вимоги до підготовки й організації уроку зводяться в основному до наступного:

1. Забезпечити на уроці охорону здоров'я школярів (дотримувати техніки безпеки, гігієни праці, чистоти приміщення);

2. Починати підготовку до кожного конкретного уроку із планування системи уроків по даній темі (необхідно завчасно відібрати навчальний матеріал до кожного уроку, визначити його обсяг і складність стосовно до даного класу, а також намітити всі основні види робіт на уроці);

3. Вчасно підготувати до кожного уроку демонстраційний і дидактичний матеріал, технічні засоби навчання;

4. Забезпечити різноманітність типів уроку в системі уроків по даній темі;

5. Створити можливість для учнів частину знань на уроці одержувати самостійно під керівництвом вчителя, що дозволить зробити навчання в принципі процесом, що самопідтримується, (19, С. 38).

Існують певні вимоги до змісту уроку й процесу навчання:

- урок повинен бути тим, що виховує. Це означає, що матеріал уроку необхідно використати з метою виховання учнів. У процесі навчання школярі повинні усвідомлювати себе громадянами суспільства;

- обов'язково виконуються вимоги, що випливають із основних дидактичних принципів (забезпечити вивчення основ науки, систематичність і міцність знань, облік індивідуальних можливостей, зв'язок отриманих знань із життям). Система уроків повинна постійно стимулювати й мотивувати позитивне відношення школярів до навчання, орієнтувати їх у виборі професії;

- процес пошуку істини повинен бути строго обґрунтованим, умовиводу учнів і вчителя доказовими;

- у процесі навчання треба виховувати акуратність, терплячість, завзятість у досягненні мети, уміння поводитися в колективі (21, с. 69).

Сучасна педагогіка відносить до уроку, як основній формі організації навчально-виховного процесу в школі, наступне:

- вимоги, запропоновані до сучасного уроку історії, його змістовні взаємозв'язки з попередніми уроками, місце кожного уроку в темі, розділі, курсі історії;

- освітньо-виховні й розвиваючі цілі кожного уроку й системи уроків;

- дидактичне устаткування уроку;

- планування системи уроків по темі, розділу курсу, проблемам, що відбивають історичні етапи розвитку певної системи або процесу громадського життя;

- типи уроків історії, нестандартні уроки по історії, різні точки зору на типологію уроків у методичній літературі, а також фактори, що спричиняють доцільність вибору типу уроку;

- підготовка вчителя до уроку, тематичне планування, план-конспект;

- організація пізнавальної діяльності учнів на уроках різних типів, особливості уроків у молодших і старших класах.

У вищевикладеному відображені принципові питання, що ставляться до розділу про урок. Все перераховане вище дозволяє зробити висновок про актуальність проблем сучасного уроку й показує, що урок, будучи цілісною системою, не є застиглою категорією педагогіки.

Вимоги до техніки проведення сучасного уроку можна сформулювати так:

1. Урок повинен бути емоційним, викликати інтерес до навчання, виховувати з у знаннях;

2. Теми й ритм уроку повинні бути оптимальними, дії вчителя й учнів завершеними;

3. Необхідний повний контакт у взаємодії вчителя й учнів на уроці, педагогічний такт (неприпустимі прямі й непрямі образи учнів);

4. Створити атмосферу доброзичливості й активної творчої праці;

5. Міняти по можливості види діяльності учнів, оптимально сполучати різноманітні методи навчання;

6. Забезпечити дотримання єдиного орфографічного режиму, прийнятого в школі;

7. Управляти навчальним процесом на уроці. Більшу частину уроку активно працюють учні.

Реалізація запропонованої сукупності вимог до системи уроків забезпечить необхідний рівень організованості, а, отже, і якості уроку в сучасній школі.

Таким чином, сучасний урок складається з розуміння його, як цілісної системи при обліку типології й вимог до його підготовки й проведення.


Розділ 2. Особливості уроку історії

2.1 Урок історії як навчальне заняття

Навчальні заняття представляють основну організаційну форму вивчення історії в складі класу (групи) у системі загальноосвітніх установ і вищих навчальних закладів, проводяться з постійним складом учнів (студентів) по певній програмі під керівництвом вчителя (викладача) (11, С. 82).

Мета уроку історії - забезпечити освоєння учнями історичних знань, допомогти ним опанувати ефективними методами навчання, сприяти розвитку моральних якостей, виробити навички аналізу історичного досвіду стосовно в сучасності.

Навчальні заняття (уроки) мають класифікацію, диференціюються за типами, формами і видами. Всі вони мають певне призначення, відіграють конкретну роль, виражену у функціях - освітній, виховній, методичній й практичній. Основна риса заняття - забезпечення єдності реалізації названих функцій у досягненні намічених цілей.

Радянський енциклопедичний словник трактує термін "урок" так: "основна форма організації навчальних занять при класно-урочній системі навчання в загальноосвітніх школах, профтехучилищах і середніх спеціальних навчальних закладах. Характеризується строго встановленим обсягом навчальної роботи й порядком її виконання в рамках певного часу (зазвичай 45 хвилин)" (23, С. 35).

Визначається урок й як "динамічна й варіативна основна форма організації навчального процесу, при якій у рамках точно встановленого часу вчитель з певним складом учнів - із класом - за твердим розкладом, використовуючи різноманітні методи й засоби навчання для рішення поставлених завдань утворення, розвитку й виховання. Залежно від домінування тих або інших методів і засобів той самий тип уроку може мати кілька різновидів. Наприклад: тип уроку - пояснення нового матеріалу; види: урок - конференція, урок - лекція.

Структура уроку являє собою сукупність елементів, що забезпечують цілісність уроку при будь-якому варіанті його структурування. До них у класичному варіанті ставляться:

1.Організаційний початок уроку;

2.Визначення цілей і завдань уроку;

3.Закріплення матеріалу домашнього завдання;

4.Пояснення нового матеріалу;

5.Закріплення нового матеріалу (фрагментарно);

6.Домашнє завдання;

7.Підведення підсумків заняття.

Таким чином, «урок», про яке мова йде, це «навчальне заняття», «основна форма організації при класно-урочній системі навчання».

Однак термін «урок» не менш міцно ввійшов у лінгвістичний побут у зовсім несумісних або видозмінених змістах.

2.2 Загальні вимоги до сучасного уроку історії. Особливості уроку історії

Дати гарний (якісний) урок історії - справа непроста навіть для досвідченого вчителя. Це залежить від ряду факторів:

1. Розуміння й виконання вчителем сучасних вимог до уроку, які визначаються соціальним замовленням.

2. Цілей, а також освітніх, виховних і розвиваючих завдань.

3. Закономірностей і принципів навчального процесу.

4. Орієнтації навчання на національні пріоритети, цінності історичної освіти й суспільного виховання.

5. Націленість уроків історії на оволодіння учнями мовою вітчизняної й світової культури, духовним досвідом людства, на виховання цілісної картини миру й формування системи мислення.

6. Оптимального балансу в змісті уроку компонентів світової, національної, регіональної й локальної історії.

7. Всебічної оцінки історичних факторів, що припускає знайомство учнів з різними точками зору на ту саму подію або явище, і створення умов для формування в учнів власної, мотивованої точки зору.

8. Навчання учнів прийомам, що формулюють критичне відношення до джерел інформації, і здатність працювати з ними самостійно, роблячи власні висновки.

9. Творчої, емоційної атмосфери, заснованої на інтересі учнів до змісту уроку й видам навчальної роботи (7, с. 119).

Визначення якісного сучасного уроку, загальних і конкретних дидактичних, виховних і розвиваючих вимог знаходить висвітлення в І. П. Підласого.

Яким із загальних вимог повинен відповідати якісний сучасний урок історії? Які основні характерні риси цього уроку?

Головна риса якісного уроку історії й головна вимога до викладання історії в цілому - високий науково-теоретичний рівень, відповідність викладання сучасному стану історичної й педагогічної науки, передовій практиці, закономірностям навчально-виховного процесу. При цьому в шкільний курс історії як навчального предмета в загальноосвітній школі повиннен бути орієнтований, насамперед , на оволодіння основами, знань про історичний шлях людства, його соціальному, духовному, моральному досвіді, формування конкретно-історичних подань про історичну епоху, рішення практичних завдань, уміння працювати з історичними джерелами. У жодному разі не слід допускати ускладнення шкільного курсу історії й перевантаження учнів зайвим позапрограмним матеріалом (24, С. 93).

Найважливішою вимогою до уроку, характерною ознакою кожного уроку є ясність навчальної мети, нерозривний зв'язок у рішенні основних освітніх, виховних і розвиваючих завдань і чітке, послідовне їхнє здійснення в ході проведеного уроку.

Зміст навчальної програми (на конкретний урок), освітні, виховні й розвиваючі завдання уроку, вік учнів, рівень їхніх знань, умінь і навичок - все це визначає відбір матеріалу, виділення головного в ньому, а також методи й прийоми, використовувані вчителем на уроці, зміст, освітні, виховні й розвиваючі завдання уроку, вік учнів, рівень їхніх знань, умінь мають визначальне значення при підборі матеріалу до уроку, плануванні його типу і структури, при виборі найбільш доцільних й ефективних для даного уроку методів і прийомів.

Доцільний, з урахуванням сучасних підходів, вибір засобів і методичних прийомів для кожної частини уроку; найбільш відповідному його змісту й завданням, ефективність використаних методів і прийомів - характерна риса якісного уроку історії (2, С. 175).

Образність, яскравість фактів - обов'язкова умова емоційного сприйняття, мимовільного запам'ятовування, активної розумової діяльності учнів. Більше того, без образності немає конкретного зображення що відбуває.

Раціональне використання всього арсеналу образно-емоційних засобів – характерна риса якісного уроку.

Установлення усвідомлюваних учнями міжпредметних зв'язків у навчанні - теж риса якісного уроку історії. Вчитель має у своєму розпорядженні досить більший вибір форм, методів і прийомів реалізації міжпредметних зв'язків. Важливо тільки враховувати при цьому вікові особливості учнів, рівень підготовленості й постійно підтримувати їхній інтерес до виявлення цих зв'язків. Варто також ретельно відбирати інформацію з інших навчальних предметів, маючи на увазі, щоб інші додаткові відомості не перевантажували уроки й «не заслоняли» зміст навчального матеріалу по історії (14, С. 64).

Істотна риса якісного уроку по історії - це його цілісність й організаційна чіткість, тісний зв'язок всіх його елементів, певна тематична й структурна закінченість. Це залежить від підготовки вчителя й учнів. Неодмінною умовою організаційної чіткості в проведенні уроку є вміння вчителя створювати необхідну творчу навчальну атмосферу, живу зацікавленість усього класу й кожного учня в тій роботі, що проводиться на уроці.

2.3 Технології викладання історії

У методичній літературі на сьогоднішній день досить мало інформації про новітні технології викладання. Технологія - це сукупність форм, методів, прийомів і засобів, застосовуваних у якій-небудь діяльності.

Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, використовуваних для досягнення педагогічних цілей (М. В. Кларин).

Педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель спільної педагогічної діяльності по проектуванню, організації й проведенню навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя (В.М. Монархів).

Педагогічна технологія - це змістовна техніка реалізації навчального процесу (В.П. Беспалько) .

У системі освіти поняття "педагогічна технологія" вживається в трьох категоріях: загальпедагогічна, методична (предметна), локальна (модульна, що представляє собою технологію окремих з учбово-пізнавальних процесів), окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей. Технологія уроку, технологія повторення, технологія корекції й контролю навчального матеріалу, технологія самостійної роботи й ін. Прикладом локальної технології можна розглядати модульну технологію.

Модульні технології навчання історії.

Старшій школі пред'являються нові вимоги до організації навчальної діяльності школярів, вживають спроби її технологизації, тобто розробляється комплекс оптимальних дидактичних умов взаємодії обов’язкових, взаємозалежних засобів, прийомів і методів, об'єднаних у систему, що гарантує прогнозований результат.

Особистісно-орієнтовані технології.

Найважливішою умовою ефективності освітніх технологій (пед. процесу) є з Особистісно-орієнтовані технологій, що представляють собою об'єднані в певних сполученнях форми, методи й засоби навчання.

Особистісно-орієнтовані технології припускають відмову вчителя від авторитарної модальності в спілкуванні з учнями. Це необхідно для створення партнерських, довірчих відносин між учителем й учнями, які в значній мірі впливають на якість засвоєння оперативних знань школярами.

Проектна технологія.

У цьому випадку це, так називана, локальна або технологія окремого виду діяльності.

Перспективною для старшої школи представляється проектна діяльність учнів по оволодінню оперативними знаннями в процесі соціалізації. Це досить новий вид діяльності для школярів, але він поки не одержав належного застосування ні в початковій, ні в основній школах.

Проте, у старшій школі обсяги навчального матеріалу, високі вимоги до випускників і вчителя, підштовхують педагога до пошуку інноваційних форм діяльності, інтерактивних методів, у тому числі й до застосування проектів.

Ігрові технології навчання.

Гра - вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням.

Ігрова діяльність виконує наступні функції: розважальної, комунікативну, самореалізації, ігротерапевтичну, діагностичну, корекції, міжнаціональній комунікації, соціалізації.

Гри як метод навчан