Скачать

Формування навичок виконання зображень птахів і тварин на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка


Кафедра образотворчого,

декоративно-прикладного мистецтва,

дизайну та методики їх викладання

ДИПЛОМНА РОБОТА

Формування навичок виконання зображень птахів і тварин на уроках образотворчого мистецтвау початкових класах


виконала студентка 31 групи

факультету підготовки

вчителів початкових класів

заочного відділення

Пастушук Галина Ярославівна

науковий керівник

Цибулько Михайло

Богданович

Тернопіль 2009


Зміст

Вступ

Розділ 1. Виконання зображень птахів і тварин як методична проблема

1.1 Анімалістичний жанр та його характеристика

1.2 Особливості образотворчої діяльності учнів молодшого шкільного віку

Розділ 2. Формування у молодших школярів навичок виконання зображень птахів і тварин

1.3 Методика виконання зображень птахів і тварин у початкових класах

1.4 Організація, зміст та аналіз ефективності експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Додатки


Вступ

Актуальність проблеми дослідження. Державна національна програма “Освіта (Україна, ХХІ ст.)” визначає головну мету – «визначення стратегії створення життєздатної системи навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації» (1, 2-3).

Анімалістична тематика займає велике місце в образотворчій діяльності школярів. Вони часто малюють диких птахів, домашніх птиць, з цікавістю виконують ілюстрації до казок, байок, оповідань, героями яких являються представники світу птахів. Тому вчителю необхідно володіти значними знаннями в області анімалістичної тематики, вміти впевнено малювати птахів.

Художник-анімаліст В.А. Ватагін, кажучи про створення образу в анімалістичному мистецтві, пише: «Окрім зовнішньої сторони, я завжди шукав в етюді і прагнув виразити характер, властивий даному звіру або птаху, передати його індивідуальність, його емоційний стан, врешті-решт створити портрет тварини, саме портрет як індивідуальний образ, насичений емоційним змістом. Хто-небудь, хто спостерігав тварин, мав з ними справу, хто з увагою ставиться до них, знає, які різноманітні і складні їх переживання, як різноманітні їх емоції, як виразні їх відчуття радості або засмучення, ласки або образи, туги або самовідданого відчуття материнства» (25, 3).

Науково-методичні дослідження (13; 25; 47 та ін.) показують, що у початкових класах анімалістичні малюнки є надзвичайно популярними. На уроках образотворчого мистецтва і в позаурочний час виконується значна кількість малюнків анімалістичної тематики.

Аналіз наукових джерел з психології (16; 42; 46 та ін.) та педагогіки (10; 22; 49 та ін.) показав, що конкретних досліджень по даній проблемі, окрім окремих аспектів, немає. У поглядах на роль педагогічних умов навіть з окремих аспектів існують розбіжності. Спільним для дослідників є те, що цілеспрямованість навчання в образотворчій діяльності вони вважають основним чинником впливу на активізацію свідомої діяльності, емоційно-образного мислення молодших школярів під час виконання зображень анімалістичної тематики.

Акцентується увага на аналізі наукових джерел, що дозволили визначити специфіку впливу системи загально педагогічних умов виконання зображень анімалістичної тематики молодшими школярами, а саме: педагогічний вплив на формування художніх здібностей дитини (А.В. Бакушинський, Н.А. Ветлугіна, Л.С. Виготський, Є.І. Ігнатьєв, Г.В. Лабунська, Е.Н. Фльоріна); провідна роль психолого-педагогічних умов (Є.І. Ігнатьєв, О.М. Леонтьєв, С.А. Рубінштейн, О.Я. Савченко, Б.М. Теплов); зв’язок навчальної та творчої діяльності (І.Я. Лернер, П.І. Підкасистий, М.Н. Скаткін, Б.М. Теплов); формування цілеспрямованого сприймання середовища (Г.В. Лабунська); формування перцептивних дій (К.В. Бардін, Л.А. Венгер, П.Я. Гальперін, А.В. Запорожець, В.П. Зінченко, Г.С.Костюк, Б.Ф.Ломов); напрямки художнього розвитку школярів (І.П. Глинська, А.А. Мелік-Пашаєв, Б.М. Нєменський); дотримання принципів доступності, системності і наочності (Л.В.Занков, Я.А.Коменський, О.М.Леонтьєв, І.Я.Лернер, А.В.Славін); художньо-естетичне сприймання та оціночна діяльність (Н.А.Ветлугіна, Л.С.Виготський, Н.Н.Волков, Б.М.Нєменський, Ф.В.Ковальов та інші); попередній досвід сприймання та творча уява (Л.С.Виготський, О.М. Леонтьєв, К.Д.Ушинський); інтерес (Л.І. Божович, О.Н. Дем’янчкук, Я.А. Коменський, О.М.Леонтьєв, Б.М. Нєменський, С.Л .Рубінштейн); мотиви (Л.В. Занков, А.К. Маркова, І.Ф. Харламов, С. Френс); ігрова діяльність (П.П. Блонський, В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, Г.Г. Григор’єва, А.Е. Зеленіна, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, М.Г. Марков); особистості педагога та роль педагогічної майстерності (І.Я. Зязюн, В.А. Кан-Калик та інші).

Проте послідовної систематизованої розробки проблеми виконання анімалістичних малюнків власне молодшими школярами немає. Таким чином, значимість анімалістичної тематики як однієї з найважливіших проблем образотворчого мистецтва, що має значний вплив на розвиток навичок образотворчої діяльності, відсутність дослідження специфіки навчання школярів основам колористики дають підставу вважати тему даного дослідження актуальною.

Об’єкт дослідження – виконання зображень птахів і тварин.

Предмет дослідження – особливості методики виконання зображень птахів і тварин у початкових класах.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов виконання зображень птахів і тварин у початкових класах.

Гіпотеза дослідження – оптимізація образотворчих навичок молод-ших школярів забезпечується у процесі цілеспрямованого виконання зображень птахів і тварин, забезпеченого відповідними педагогічними умовами та методичними засобами.

У відповідності з об’єктом, предметом, метою та гіпотезою дослідження були передбачені такі завдання:

1. Аналіз стану досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та практиці.

2. Вивчити і охарактеризувати проблему формування навичок образотворчої діяльності учнів у процесі виконання зображень птахів і тварин в початкових класах.

3. Виявити та експериментально перевірити педагогічні умови, які забезпечують ефективність вдосконалення навичок виконання зображень птахів і тварин у початкових класах.

4. У процесі формуючого експерименту практично перевірити вплив реалізації системи педагогічних умов на удосконалення умінь виконання зображень птахів і тварин.

Для розв’язання поставлених завдань використовувалися методи емпіричного та теоретичного рівнів, які взаємодоповнювали один одного і забезпечували можливість комплексного пізнання предмету дослідження.

Теоретичні методи:

1. Вивчення та аналіз педагогічної та мистецтвознавчої літератури з проблем дослідження.

2. Аналіз та узагальнення досвіду вивчення проблеми образотворчої діяльності в початкових класах.

3. Аналіз методики виконання анімалістичного малюнка в системі естетичного виховання молодших школярів.

4. Аналіз, узагальнення та кількісно-якісна обробка результатів експериментальних досліджень.

Емпіричні методи:

1.Природний педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий, контрольний). Констатуючий експеримент, спрямований на вивчення і використання молодшими школярами особливостей виконання зображень птахів і тварин. Формуючий експеримент, спрямований на визначення системи педагогічних умов, які забезпечують успішне оволодіння молодшими школярами навичками виконання зображень птахів і тварин та їх використання у практичній роботі. Контрольний експеримент спрямо-ваний на перевірку адекватності та педагогічної доцільності умов, які забезпечують успішне виконання зображень птахів і тварин в процесі практичної роботи.

2. Спостереження навчального процесу.

3. Бесіди з вчителями та школярами.

4. Вивчення самостійних творчих робіт школярів.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.


Розділ 1. Виконання зображень птахів і тварин як методична проблема

1.1 Анімалістичний жанр та його характеристика

Зображення тварин — одна з головних тим в мистецтві первісної людини. З часом виділився особливий жанр зображення тварин — анімалістичний. Це вид мистецтва, в якому провідним мотивом є зображення тварин. "Анімалізм є особливою, самостійною спеціальністю, вибраною художником за схильностями та інтересами, пристрастю до зображення тварин. Тварина є головною темою, «героєм» твору, його зображення є основною метою художника...".

Анімалізм – це жанр образотворчого мистецтва, що поєднує природничо-наукове і художнє начала і ґрунтується на пошані, благоговінні і любові художника до тварин (47, 3).

Проте анімалізм – не тільки напрям в мистецтві, пов'язаний з описом тваринного світу, а, напевно, все-таки щось більше. Звичайно, є переконливий контраргумент - величезна кількість творів, в основі яких – саме безвідносний опис тваринного світу. На жаль, але для розробки авторської художньої концепції таких досліджень недостатньо. Сучасне мистецтво вимагає глибших підстав для свого існування, тому – точніше і практично корисно прийняти анімалізм як один з динамічних методів життєвого циклу художньої філософії.

Спробуємо охарактеризувати деякі особливості аспектів анімалізму по напряму від домінування зоологічного до домінування антропологічного (57).

1. «Класичний натуралізм» - у завдання автора, по суті, не входить якось торкатися або згадувати людей. Тваринний світ тут виступає як довершена, самодостатня категорія, наділена ідеальною логікою і смислом.

2. «Емпатійний натуралізм» ґрунтується на спробі спробувати приміряти на себе сприйняття об'єкта (у «флористичній» концепції, наприклад, основним завданням є побудувати модель сприйняття рослин за допомогою емпатійного «розуміння» сукупності ознак екосистеми). У практичному аспекті це означає наступну реалізацію тези, наприклад, «уявіть себе птахом»:

1) зберіть воєдино всі найдрібніші аспекти життя птаха: де і як він живе, як пересувається, як розмножується, які емоції за яких обставин відчуває, побудувавши, таким чином, повну синтетичну модель пташиної онтології;

2) повністю дистанціювавшись від звичного людського буття, спробуйте інтерналізувати і привласнити модель, що вийшла.

Тільки в цьому випадку, можливо, вдасться достовірно побачити щось з того, що бачить птах, щось почути, щось відчути. А це досить багато для розширення меж сприйняття і створення оригінальної художньої концепції, сенс якої полягає в тому, що тварини настільки несхожі на людей, що будь-яке наше найдрібніше проникнення в світ тварини робить нас ближчими до пізнання істини.

3. «Порівняльна антропологія» - якщо перший аспект анімалізму полягає в емпатійному розумінні психіки тварини, то дана сторона застосування методу є практично повною його протилежністю, бо в цьому випадку завдання розуміння, як таке, не ставиться взагалі. При усвідомленому (але частіше все-таки підсвідомому) олюдненні якостей різних тварин, сенс творів направлений не стільки на існування і буття тварин, скільки на людський розвиток - тобто пафос творів в даному випадку направлений на те, що, мовляв, тварини настільки схожі на людей, що людям є чому у них повчитися. І оскільки феноменологія поведінки тварин, воістину, безмежна, то і меж для застосування цього методу практично немає. Що ж до пошуків сенсу - це, як це часто буває в анімалістичній літературі - знаходиться він у сфері людської психології, а не зоопсихології і, як правило, знаходиться в прямій залежності від ідеологічної сфери людської психіки.

4. «Сентиментальна анімалістика» - така дивна назва приховує за собою, напевно, найбільш людську сторону застосування методу анімалізму - а саме безпредметний пошук елементів чогось знайомого і рідного. Наприклад, характерним прикладом даного аспекту існування анімалізму є спогади дитинства - про улюблену собаку у дворі, кличка-то якої вже давно забута, але спогад про неї є частиною того минулого, яке приємно відтворити і увічнити ще раз в мистецькому творі. Даний аспект анімалістичного методу має найменше відношення до зоопсихології, бо пошук сенсу тут здійснюється за рахунок людської рефлексії.

Зрозуміло, ці аспекти анімалізму не є окремими методами, а майже завжди існують разом, у межах одного мистецького твору.

Цікавий і культурно-історичний аспект анімалізму, який також дає корисну інформацію для роздумів. Ось як характеризує історію розвитку анімалізму в живописі публіцист Марина Лозінська («Звірі в музеї»): «Першими художниками на Землі були, звичайно, анімалісти. На стінах печер стародавні художники зображали саме тварин ще в кам'яному столітті. Правда, в ті далекі часи ні про які жанри в мистецтві й мові не було. Людство створювало культуру, ще не розділену на духовну і матеріальну. Люди облаштовували світ і прагнули виразити своє відношення до нього. Про “культ тварин” в релігіях давнини свідчать численні твори мистецтва. Досить пригадати пам'ятники Давнього Єгипту або знаменитий скіфський “звіриний стиль” (58).

Ставлення до тварин в мистецтві змінювалося із загальним розвитком відношення до природи. Монотеїстські релігії скинули звіроподібних ідолів. Іслам взагалі заборонив зображення тварин божих, включаючи людину. У мистецтві християнських народів зображення тварин, звичайно зустрічаються, але як декоративна деталь фрески, або необхідний елемент монументальної скульптури. Бронзові коні, що несуть знаменитих вершників на площах європейських міст, - єдині представники тваринного світу в “великому мистецтві” ХV - ХIХ століть.

Вперше термін “анімалізм” був вжитий по відношенню до скульптури в 1831 році, коли троє молодих французьких скульпторів Антуан Луї Барі, Крістоф Фратен і Олександр Жуйонне виставили в Паризькому Художньому Салоні невеликі фігурки тварин (51, 10).

Розповідаючи про творчість художниці Шейли Ішем, журналістка Бела Гершгорін зачіпає і інші культурно-історичні аспекти анімалізму («Бики і Боги Шейли Ішем»): «Питання виникає спонтанно. Але не “що”, не “звідки” - бо немає недоліку в міфологічних тлумаченнях. Бик - земне втілення самого бога у шумерів, стародавніх єгиптян, індусів (хранитель Шиви бик Нандін). Він же - злий дух, месник за образу богині Іннін в “Гільгамеші”. У грецькій міфології це і хижий жінколюб Зевс, що умикає Європу на своїй білосніжній спині, і убите Тесєєм крітське чудисько Мінотавр, і просто безіменна земна істота, що служить людині і відображена на сотнях ваз... Скульптурні зображення биків з елементами “натурального макету”, що перекликаються з сучасною технікою колажу, знайдені і в древньоазіатських святилищах сьомого тисячоліття до нашої ери. Наскельні малюнки, грецькі вази - і ті ж круторогі істоти, що дивляться на нас абсолютно людськими очима з полотен абсолютно сучасної американської художниці. Питання до крайності просте: що ж вони говорять нам? ...Тварини з плотськи зігнутими ніздрями і таємничі голі фігури людей, зливаючись з фоном, плавно перетікають одна в одну, стаючи єдиним втіленням земного і позаземного – мистецтвознавці називають це “трансцендентною анімалістикою” (13, 7). Бик – істота, що може жити і в лабіринті, і в небесній височіні, нести нелегку поклажу і злітати під хмари - у власну первинну обитель. Люди на полотнах Ішем - не погоничі, перетворюючі вольні істоти в домашню худобину, але їх супутники. І ті, й інші дивляться і не дивляться на нас, наближаються і віддаляються одночасно: спрацьовує ефект прозорості форм, що накладаються один на одного. І навіть прозаїчне знання про те, що існує відповідна техніка лесування, не руйнує зачарованості.

Чоловіки і жінки, тварини, струмуюче повітря напівпрозорих сфер - це космос, якого можна боятися, бо далекий і холодний, а можна розчинятися в нім, як в природному місці існування всього живого і натхненного. Доктор мистецтвознавства Олександр Боровський, куратор відділу сучасного мистецтва Державного Російського музею в Санкт-Петербурзі, написав в своїй передмові: «Звідки беруться космічно-земні бики? Відповідь проста: з ноосфери» (58).

Великий український філософ В. Вернадський і француз Тейяр де Шарден практично одночасно розвинули цю теорію. Саме у ноосфері, породженні космічних сил, реалізуються виниклі ще до палеоліту уявлення людей про єдність світу, розвинуті згодом в міфологічних системах різних народів.

З доісторичних часів люди жили в оточенні звірів і птахів і завжди їх зображали: дряпаним контуром і мінеральними фарбами на стінах печер, вирізували в камені і дереві, ліпили з глини. Поширені були зооморфні зображення, коли фігурки тварин виконували роль талісманів; ними прикрашали побутові предмети, ювелірні вироби, архітектурні споруди.

Епоха палеоліту (давній кам'яний вік) починається з початком антропогенезу, а закінчується в Х тисячолітті до н.е. Рання людина була повільнішою і слабкішою, ніж великі хижаки, не мала такої природної зброї, як ікла та кігті. Люди навчилися компенсувати ці недоліки, використовуючи камінь, кістку, дерево. Майстри раннього палеоліту створювали гострі знаряддя, сильно б'ючи каменем об камінь. Вибиралися тверді гірські породи, частіше за все кремінь. Найдавніша з відомих на Землі – це стоянка ранніх людей, яка знайдена Льюїсом Лікі в знаменитій Олдувайській ущелині в Танзанії. Вона має вигляд скупчення каменів і кісток тварин. Вік стоянки датують двома мільйонами років.

Верхній палеоліт – це час народження мистецтва. Його поява була величезним прогресом у пізнавальній діяльності людей, осмисленні навколишнього світу. Мистецтво зміцнювало соціальні зв'язки, допомагало формуванню первісної общини, ставало засобом передачі досвіду. Види образотворчого мистецтва палеоліту досить різноманітні: петрогліфи (зображення тварин і людей, виконані на камені), гравюри на кістках і рогах, рельєфи, малюнки, глиняні і кам'яні скульптури.

Більшість вчених пов'язує появу у людини потреби передати навколишній світ художніми засобами з релігійними магічними уявленнями, виникнення яких належить до того самого часу. Етнографія знає безліч прикладів, коли заклинання, танці навколо зображень вважалися засобом впливу на реальних тварин. Так, австралійські аборигени і сьогодні вірять: якщо чоловіки намалюють або “освіжать” новим розфарбуванням зображення тварин або рослин на стінах священної печери, то справжні тварини і рослини будуть добре розмножуватися. Серед малюнків палеоліту рідко, але зустрічаються зображення людей у масках. Широко відомий так званий “Чаклун” з печери Трьох братів у Франції – напіволень-напівлюдина. Мистецтво танцю, ймовірно, також розвивається з імітації поведінки тварин, мисливських і військових вправ.

Питання про шляхи становлення образотворчого мистецтва є складною науковою проблемою. Одні дослідники першим прагненням зобразити щось вважають смуги на наносному шарі глини на стінах печер (їх називають “макарони”) і “відбитки” рук. Інші ж доводять, що найдавнішим було “натуральне” мистецтво – виготовлення опудал тварин, на цій основі виникла скульптура, а вже потім – рельєф, гравюра, малюнок.

Працювали давні художники при світлі смолоскипів або світильників з мохом. Рукою чи примітивними пензлями (жмут вовни, пучок трави) наносилися сажа, мінеральні фарби. Широко застосовували охру – природну червону фарбу різних відтінків – від жовтуватого до пурпурного, її компонентами є глина і сполуки заліза або марганцю. Охру спочатку знаходили в натуральному вигляді, а пізніше стали виготовляти, перепалюючи залізняк (51, 8).

Художники палеоліту зображували переважно тварин: зубрів, коней, оленів, мамонтів. Перші малюнки недосконалі, але згодом майстерність досягла вражаючого рівня. Фігури тварин стали малювати упевненою лінією, дотримувалися пропорції. З'явилася штриховка, суцільне розфарбування, застосування різних кольорів, що допомагало відображенню об'єму. Шедеври печерного живопису з печер Альтаміра (Іспанія), Ляско, Фон–де–Гом (Франція) передають тварин майже в натуральний зріст з великою життєвою переконливістю. Особливістю цих розписів є те, що між реалістично зображеними фігурами окремих тварин немає композиційного зв'язку, іноді вони навіть “находять” одне на одне.

Характерними для палеоліту також є невеликі за розміром жіночі статуетки. Вони виконані завжди за одним загальним принципом: кінцівки ледве намічені, риси обличчя не позначені, проте різко підкреслені ознаки жінки–матері. Такі статуетки образно називають “палеолітичними Венерами”. Очевидно, що основна ідея цих зображень – ідея родючості, продовження роду. Вчені зв'язують їх з культом жінки–праматері в родовій общині, де спорідненість велася по материнській лінії (25, 10).

В Україні досліджено багато палеолітичних пам'яток. Одна з них – стоянка біля села Мізин на Десні, поблизу Чернігова. Там знайдені фігурки, які зображають птахів, цікавий кістковий браслет, покритий складним геометричним орнаментом, жіночі статуетки.

Середній кам'яний вік – мезоліт (X–VI тисячоліття до н.е.) є яскравим доказом сильного впливу природного середовища на життя і еволюцію людства. Закінчився льодовиковий період, потеплішав клімат, оновилися флора і фауна. До цього часу належить важливий технічний винахід – лук і стріли. Відповідно великі общинні об'єднання змінилися на невеликі колективи мисливців. Після танення льодовиків з'явилися великі водні простори, поширилося рибальство. Змінився характер збиральництва – його основою став збір диких злаків. В якості матеріалу для виготовлення знарядь широко використовувалася кістка. Більш ефективною була нова так звана мікролітична техніка обробки кременю: виготовлення пластин–вкладишів зовсім невеликого розміру – мікролітів. Наприклад, основу серпа робили з кістки, а лезо становили мікроліти. В мезоліті люди освоїли плавання на колодах і плотах. Почалося приручення тварин, першим прирученим був собака.

Загальний характер образотворчого мистецтва порівняно з попереднім етапом зберігся, проте, на відміну від палеоліту, в мезолітичних розписах провідне місце належить людині, її діям. З'являються сюжетні композиції: полювання, танок тощо. Художник уже прагне передати внутрішній зміст, динаміку того, що відбувається. Це свідчить про нові завдання, які вирішувало мистецтво.

Останній етап кам'яного віку – неоліт (новий кам'яний вік) – охоплює орієнтовно VI – IV тисячоліття до н.е. Відбулося докорінне перетворення життя людства, пов'язане з переходом від привласнюючих форм господарювання (мисливства, рибальства і збиральництва) до відтворюючих (землеробства і скотарства). Цей процес в науці отримав назву неолітична революція (13, 14).

Для неоліту характерна поява багатьох технічних і технологічних новинок: свердлування, пиляння і шліфування каменю, ткацький верстат, гончарство і гончарний круг, спорудження човнів, зародження монументальної архітектури. Новими рисами позначено суспільне життя – материнську змінила батьківська родова община, виникла парна сім'я.

На цьому етапі зникли хронологічна, культурна одноманітність, у різних географічних зонах Землі розвиток пішов різними темпами і різними шляхами. У так званому “родючому півмісяці” (Єгипет, Південно–Західна Азія, узбережжя Перської затоки) зміни відбувалися прискорено. На Півночі ж, навпаки, племена довго залишалися на тому ж самому рівні розвитку. Вже помітні дуже яскраві місцеві особливості, що дозволяють відрізнити неоліт Єгипту від неоліту Межиріччя, неоліт Європи від неоліту Сибіру. Творчість людей з розвиненим землеробством відрізнялася від творчості племен з переважним розвитком скотарства і, в свою чергу, була іншою, ніж у північних лісових областях, де основним продовжувало залишатися полювання (30, 7).

Перехід в епоху неоліту до відтворюючих форм господарювання сприяв поглибленню знань про навколишню природу, що вело до виникнення узагальнюючих понять, уявлень про світобудову. Життя людей неоліту залежало від доброго або поганого врожаю, від гарної або поганої погоди. Люди почали замислюватися про явища природи, виникла необхідність втілити в мистецтві небо, сонце, воду, вогонь, землю. З'явилися такі символи, як хрест, спіраль, трикутник, ромб, свастика. Фігури тварин, птахів, людей також перетворилися на символічні знаки, розгадати значення яких буває нелегко. В неоліті реалістичні зображення майже повністю змінилися на абстрактні мотиви, втілені в орнаменті.

Люди неоліту прагнули прикрасити майже все, що їх оточувало: кераміка покривалася орнаментом, дерев'яні вироби прикрашалися різьбленням, по розфарбованих глиняних статуетках можна судити, якими були тканини. Численними були особисті прикраси: намиста, браслети, каблучки, тіло розфарбовували чи татуювали. Декоративно-прикладне мистецтво становить основну прикмету мистецтва неоліту (58).

Анімалістичний жанр – зображення тварин в живописі, скульптурі і графіці - є, мабуть, найдавнішим. Саме із зображення тварини в палеоліті (цей період продовжувався з часу виникнення людини до X тисячоліття до н. е.), по суті, і починається історія образотворчого мистецтва. І вже тоді виникла якщо не головна суперечність, то принаймні головна особливість цього жанру – поєднання природничонаукового і художнього начал.

У різних культур ця межа виявляється по-різному. Досить пригадати магічне декоративне мистецтво скіфів (I тис. до н.е.), що отримало назву «Звіриного стилю» із-за великої кількості образів тварин; мистецтво Стародавнього Китаю, де кожна тварина ніби живе і рухається, немов схоплена легкими штрихами або мазками пензля. Відомі чудові перуанські керамічні судини, як, наприклад, судина у вигляді ягуара, що нагадує малюнок тигра Євгенія Чарушина.

На контрасті з перуанським мистецтво ацтеків вражає зловісним, страхітливим характером: уступи величезних пірамід-храмів прикрашають страшні голови надзвичайних зміїв. Керамічні судини із зображенням скорпіонів, павуків і крабів неначе навмисно провокують своїми підкреслено відштовхуючими формами (57).

Староєгипетське мистецтво, що створило образи людиноподібних богів з головами птахів і звірів, що зберігають і поширюють навколо себе мудрий спокій, піднімає анімалістичний жанр на нову висоту.

Словом, кожна культура по-своєму вирішувала питання про співвідношення реального (натуралістичного) і художнього в образі тварини. Але немає жодної культури в світі, де б анімалістичний жанр ніяк себе не проявив.

Анімалістичне мистецтво існувало впродовж тисячоліть, у кожного народу і в різні епохи. Воно складає цікаві сторінки творчості народних майстрів і архітекторів Стародавньої Русі. Починаючи з XIX сторіччя анімалістична тематика привертає увагу професійних художників, серед яких першим був П.К.Клодт, знавець коней, неперевершений в цій області скульптор (47, 24).

Відомий цілий ряд визначних творів образотворчого мистецтва епохи Відродження і наступних періодів, в яких знайшла своє яскраве втілення анімалістична тема. Багато фресок, ікон, живописних полотен, рисунків, ілюстрацій до літературних творів, скульптур мають в якості важливих елементів композиції зображення тих чи інших птахів.

Відомо немало прикладів з історії мистецтва, коли художники- видатні майстри портрету, пейзажу, натюрморту, тематичної картини разом з тим були прекрасними анімалістами і неодноразово зображували птахів у своїх живописних творах і рисунках, а саме Дюрер, Леонардо да Вінчі, Рембрандт, Рубенс, Делакруа, Сєров, Васнецов та багато інших. Кожен з них намагалися по-своєму показати техніку виконання форм світу птахів. Тому відома нам така різноманітність тієї чи іншої картини.

В картині визначного фламандського художника ХVІІ століття Снейдерса „Натюрморт з павичем” можна побачити прекрасний приклад зображення птахів у натюрморті. В численних мисливських сценках і натюрмортах Снейдерса одне з головних місць займають зображення птахів.

Можна навести немало прикладів, що ілюструють важливі функції, які виконує анімалістична тематика в творах мистецтва. Так, в картині Рилова „В голубому просторі” велике смислове значення мають зображення літаючих лебедів. Вони не просто доповнюють, оживляють пейзаж, але й являються важливою частиною композиції, вносять в картину відчуття пориву, руху, організовують своєрідний динамічний стрій твору, придають йому романтичного звучання (7, 12).

Живо і виразно зобразила художниця Полєнова „Птахів”. Ворони зображені не тільки в різних положеннях, але й кожна з них живе та діє відносно свого характеру. Одні зосереджено щось дзьобають, інші з цікавістю спостерігають за тим, що відбувається в лісі, треті спокійно відпочивають. Ми відразу бачимо, що це живі птахи.

З цієї картини видно, що художниця так правдиво намалювала птахів тому, що добре знала будову і форму їх тіла, характерні риси, поведінку. Вона багато, уважно і з любов’ю спостерігала за птахами, багато робила з них начерків (51, 22).

Перші вітчизняні анімалісти з'явилися в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття: М. Шелауров - «Качка» (1771), Н.Чижев - «Снігур» (1776), Й. Клаубер - «Зображення сови, спійманої на кораблі поблизу Японії» (1813). У ХІХ столітті диких тварин малює А.Обер – «Вовк, що огризався», «Білий ведмідь», «Лев в пустелі», Н.Є. Свєрчков - «Вовки» (1885) (58).

Дуже близько до художників-анімалістів працюють художники, що зображують сцени полювання. Хоча, звичайно, тема полювання в образотворчому мистецтві протистоїть ідеї дикої природи своїм бажанням показати підпорядкування природи людині. Разом з тим, багато худож-ників відходили від цієї ідеї «мисливського живопису», просто прагнучи показати красу диких місць і диких тварин.

З початком XX століття починається новий етап мистецтва зображення живої природи. Тема стає популярнішою. Епізодично бронзові і керамічні звірі з'являються у П.П. Трубецького, А.С. Голубкіної, В.Н. Домогацького, Н.А. Андрєєва і інших скульпторів. Для молодих художників В.А. Ватагіна і І.С. Єфімова мешканці лісів, степів, річок, морів, чотириногі і пернаті, на все життя залишаються головними героями творчості. Ватагін разом з Єфімовим стоїть біля витоків вітчизняної анімалістики, їх називають засновниками цього жанру (7, 13).

В кінці ХІХ - на початку ХХ століть творило немало таких граверів і художників: А.П. Швабе - «Сибірський олень»; А.Е.Мако - «На Іртиші», «Тайга», «Лосі», «В степу»; М. Каразін - «Зустріч із зубром в Біловезькій пущі», «В тайзі», «Вовча молитва»; Ф.А.Рубо - «Дар’ялівська ущелина»; К.С. Висотський - «Ревіння лося», «Лось», «Ведмідь-шатун»; граф В.Л. Муравйов - «Зимовий ліс», «Токуючий глухар», «На галявині»; А.С.Хрінов - «В зимовому лісі» (1903), «Лосі», «В лісовій глушині», «Рев оленів», «Олень, що реве», «Зубри, оточені вовками», «Ведмідь в зимовому лісі»; Г.К.Савицький - «Качиний переліт».

Прекрасні дикі тварини, особливо лосі і вовки, на картинах А.С.Степанова - «Лосі» (1889), «Лосі в лісі», «Смерть лося», «Глухарі», «На промисел», «Вовки», «Вовки вночі» (1910), «Вовки в лісі» (47).

Частина «мисливських» живописців відійшла від канону «мисливської школи», сміливо зважившись показати перевагу диких тварин над людьми. Це - картина М.Каразіна «Зустріч із зубром в Біловезькій пущі» (середина ХІХ століття) і, звичайно, полотно угорського художника М.А.Зічі, названа «Лосі і ведмідь, що прориваються крізь ланцюг» (1863). Ця картина нині практично забута, проте дуже сучасна і може бути використана екологічними організаціями. Вигнані загоничами на ланцюг лосі і ведмідь зробили відчайдушну спробу в боротьбі за своє життя з вбивцею - людиною: вони не здригнулися під дулами рушниць і пішли прямо на стрільців. А ті здрейфили, покидали в сніг свої берданки, в паніці розбігаються. Ні, людина ніколи не зможе стати царем природи, - учить живописець своєю картиною. Ця ж тема відбита і в двох інших роботах художника - «Ведмідь, що напав на загоничів» і «Ведмідь, що напав на єгеря». Хоча, звичайно, ці картини можна було назвати й інакше - «Самооборона ведмедя» (13, 27).

Автор альбому «Полювання в російському мистецтві» В.Панкратов, вихваляючи художників за точно зображену природу, пише: «Природа написана так достовірно, що ви мимоволі «спалахуєте мисливським полум'ям» і шукаєте місце зручніше, щоб встати там з рушницею, а може, і з собакою». Проте це досить обмежений і утилітарний підхід. Хіба можна розцінювати роботи художників дикої природи з точки зору «де встати трохи краще, та вистрілити вірніше», «невже не можна просто насолоджуватися красою і божественністю вільної природи, при цьому не думаючи про те, щоб що-небудь від неї відкусити або відщипнути?».

До початку ХХ століття дикі звірі і птахи поступово перестають бути героями драматичних картин полювання і все частіше постають як предмет турботи, благоговіння і пошани людини. Приклад тому - картини М.А. Доброва - «Манчжурські журавлі», «Кондори» (1911), «Зебри»; Б.Д. Григорьєва - «Хижаки» (1912); Л.В. Туржанського - «Вовк» (1910); М.С. Сар’яна - «Гієни» (1909); А.О.Рилова - «Чайки», «Лебеді над Камою»; Н.К. Реріха - «Зловісні» (1901) (51, 42).

Деякі російські анімалісти намагалися в своїх картинах донести до глядача необхідність гуманного, дбайливого відношення до тварин. Так, художник К.Н.Редько виступив проти кориди. У своєму щоденнику він записав: «Бій биків - кошмарне видовище, безславний пережиток якихось диких часів. Я дивився на це вбивство, пригнічуючи болісний біль серця, з дурною цікавістю і холодним розумом. Коли тореодори клоуни-кати красувалися золотими костюмами, коні, обливаючись кров'ю, падали від ударів скаженого бика. В цей час сміються жінки, і з усіх боків мчить бурхливе схвалення натовпу, що вимагають нових подвигів від фахівців «лицарів» безневинної крові тварини. Яка жахлива гра життям, що не вміщається в розум». К.Н.Редько зобразив описане у своїй картині «Бій биків в Іспанії» (1928), намагаючись передати свої відчуття дещо фантастичним полотном, акцентуючи увагу на олюдненій голові убитого коня (30, 21).

20-30-ті роки ХХ століття – час розквіту діяльності російських та український анімалістів, що багато в чому пояснюється роботою спеціальних художніх педагогічних курсів з анімалістики, які на початку ХХ століття проводили А.С.Степанов і А.О.Рилов. Проте слава російської анімалістичної школи пов'язана перш за все з іменами художників В.А.Ватагіна і І.С.Єфімова, учня В.А.Сєрова, якого назвали пізніше «королем тварин». Серед найбільш відомих його робіт можна виділити створені в кінці 1930-х років «Орел», «Соболь», «Леопард» (58).

В.О.Ватагін – патріарх московської школи анімалістики, один з організаторів першої в СРСР анімалістичної виставки в 1939 р. в Москві. Його роботи присвячувалися як дикій природі в цілому - «Нова Земля», так і окремим її представникам – ведмедям, левам, слонам, мавпам. У Державному Дарвінівському музеї в Москві виставлено немало його робіт, створених в 1920-х роках: «Мамонти», «Лев і зебра», «Червоні качки», «Лебідь-шипун», «Пелікани», «Буйволи і чаплі», «Райський птах», «Крокодилова зубочистка», «Африканська савана», «Гніздо птаха-носорога», «Павіани на відпочинку». Декілька десятків полотен він присвятив таким зоогеографічним регіонам дикої природи, як «Австралійська область», «Палеоарктична область», «Східна область», «Ефіопська область», так і назвавши свої картини. Звичайно, ці роботи не можна порівняти з художніми полотнами, оскільки вони виконують в основному науково-пізнавальну мету: познайомити глядача з дикими тваринами, що населяють той чи інший дикий регіон Землі (13, 21-24 ).

У вільній манері писав в 1930-1950-х роках учень А.С.Степанова А.Н.Комаров. Так, його картину «Будні в горах Алтаю» (1947) можна спокійно віднести до хороших пейзажних роб